Згадаймо казку прекрасного й ди-вовижного Андерсена «Дівчинка, яка наступила на хліб». Дівчинка Інге була хороша і дуже любила… себе, а егоїзм, самість найбільше руйнують психічну енергію й затемнюють тонке тіло. Інге дали хліб віднести бідним батькам, і вона, переходячи калюжу і боячись забруднити свої нові туфлі, кинула хліб у грязюку й наступила на нього. Від такого страшного вчинку земля розступилася і поглинула її. І де б ви думали вона опинилася? У пивоварні болотниці, родички бісової прабабусі, котра у цей момент була у неї в гостях. «А вона із задатками!» - вигукнула бісова прабабуся, дивлячись на Інге, яка опинилася серед смердючих слизьких чанів, у яких кипіло зловонне «пиво» болотниці, а у грязюці навколо ворушилися всяка нечисть.
Егоїзм – це ті «задатки», які приводять людину до тяжких злочинів, а потім, як неуспішного учня, - до початку «уроку» у вигляді каменя на далекій тяжкій планеті.
«Віддайте її мені, - сказала чортова прабаба (вона була дуже «пра-цьовита» - безперервно в’язала рука-ми всякі гидоти для людей). – Я поста-влю її у вигляді істукана у вітальні мого правнука чорта». Так і трапилося. Вітальня була заповнена ідолами. Вони злісно зиркали один на одного, але не могли поворухнутися. Інге також не могла рухатися. А тут її ще мучили мухи, ті, яким вона так любила колись на землі відривати крильця; вони тепер повзали по її обличчю, лізли в очі, в рот і ніс, а вона не могла їх відігнати; та й вони не могли відлетіти – адже у них не було крил. Пам’ятайте: будь-яка шкода, спричинена тваринам і рослинам, досягне шкідника, якщо не на Землі, то у Світі Надземному! А ще вона страждала від голоду; вона бачила хліб, що прилип до її ніг, але дістати його не могла. Інге чула все, що про неї говорили у тому світі, який вона залишила, але це викликало у неї тільки злість і образу. Дітям розповідали казки про дівчинку, яка наступила на хліб, і вони усі дружньо обурювались. Навіть мати, поми-раючи, пожаліла себе, а не Інге. Вона проказала: «Як ти засмутила мене, Інге!». Ці слова долетіли до Інге й викликали ще один напад злоби у її душі. Вчення словами мудрості попереджає нас: «Про мертвих думати і говорити або добре, або ніяк». Інакше можна нажити безліч ворогів, яких не побачиш, але вони зуміють нашкодити.
Пройшли десятки років. Інге все стояла серед схожих на неї страшних і брудних істуканів. І раптом в один день сталося чудо: одній маленькій дівчинці розповіли казку про Інге, і вона, замість обурення вчинком Інге, раптом розридалася. «Мені жаль Інге!» - плакала і примовляла вона. Ці теплі сльози текли по дерев’яних щоках Інге, і їй уперше стало жаль і боляче через те, що вона зробила такий жахливий вчинок.
І знову проходять десятки років. Добра дівчинка стала дорослою жінкою, потім бабусею, прийшов їй час розлучитися з цим світом, щоб піти в інший. Помираючи, вона побачила у картинках, які швидко змінювалися, усе своє життя (саме ця частини казки вже описана багатьма людьми, які побували на межі життя і смерті). Вона побачила себе маленькою дівчинкою, яка плаче за Інге. Це було найтяжче почуття в її житті, повному любові, терпіння й мужності. І коли вона постала перед престолом Всевишнього, пише великий казкар, то попросила не про себе, а про допомогу Інге.
І тоді Промінь Світла, більш яскравий, ніж промінь сонця, проник у пекло: розкололася дерев’яна оболонка, що тримала у своєму полоні Інге, і маленька сіра пташка полетіла в земний світ. Сіра пташка – це символ, який використав Андерсен. Людина зазвичай не повертається у форму нижчих царств природи, тільки у випадку повністю неуспішних багатьох життів.
Інге була гарною, а в новому втіленні вона - «сіренька пташка», не помітна нікому. Але голод, важкість перенесеного і доброта дівчинки, яка її врятувала, змінили Інге. Пташка, коли знаходила зернятка, як би не була голодна, з’їдала тільки одне, щоб не померти, відразу закликала інших пташок та намагалася усіх нагодувати. І коли останнє зернятко, віддане іншим, переважило вагу короваю хліба, на який наступила Інге, раптом здійснилося ще одне чудо. Маленька сіра пташка перетворилася у білосніжну чайку, яка з піснею полинула в обійми сонця і неба.
Багато що відкривається людині у простих і мальовничих образах казок Андерсена, які вчать відповідальності за дії, слово, думки, тобто великому Закону Космічної Справедливості – Закону Карми, чи причин і наслідків. За цим законом ми потрапляємо у ті чи інші умови Тонкого Світу уві сні чи після смерті з причин, які ми склали; і вони приводять нас на втілення до тих чи інших батьків у нове життя на Землі.
|
