Інша крайність, у яку ми впадаємо, страждаючи про втрату дуже близької людини, - зосередження усіх думок на померлому. Біль втрати важким тягарем лягає на серце, гіркота застеляє світ. Втрата відображається на аурі, оскільки рвуться енергетичні нитки, що зв’язують аури люблячих один одного людей. Але якщо знайти у собі сили і чесно проаналізувати свій стан, то прийде розуміння, що сльози втрати викликані жалістю до себе: “Я втратив, мені погано, як я буду жити? Що робити?”. У такому стані ми мало думаємо про померлого друга, про те, як полегшити йому путь, допомогти світлими думками його вознесінню до Світла.
Гіркі думки, сльози близьких тяготять перебування померлих людей у Тонкому Світі. Неодно-разові випадки, коли вони просять, у символічній формі, зрозуміло, через знайомих і рідних, приходячи у їх сни, зупинити потік сліз і стогнання. У деяких випадках вони кажуть: “У мене вся сорочка мокра”, “На мене увесь час іде дощ” тощо.
Краще буде, якщо наша любов виллється у світлу думку, яка, як дружня рука, підніме коханого у Вищі Світи, миттєво осяє і додасть сили: “Іди вище, іди до Світла, ми зустрінемося, а я поки що потерплю!”.
Вчення радить уявити, що наш близький, який пішов в інший світ, працює у сусідній кімнаті. Праця його надзвичайно важлива, і ми не можемо заважати йому. Нам дуже хочеться його бачити, але ми не маємо права потурбувати його зосередженість. Ми не будемо горювати про втрату, бо знаємо: наш близький поряд. Також не будемо настоювати на його появі; коли будуть підходящі умови, він сам з’явиться нам уві сні. Треба померлим посилати не судороги горя, а посмішку любові.
Після того, як у Надземних Світах вкладений багаж, накопичений прожитим життям (здібності, воля, совість, психічна енергія), людина готовиться до нового втілення на Землі.
| 