Кішці… звичайній кішці, яку підібрали з вулиці маленьким кошеням, подарували нове життя… Моїм притулком стала невеличка однокімнатна квартирка, яка замінила мені картонний ящик на вулиці… У мене з`явився господар, якого я люблю більше за все…З тих пір я не гуляю на вулиці… а лиш дивлюсь у вікно… мене не випускають…. А може, він просто боїться, що я покину його? …
Звичайний хлопчина, років 20… постійно самотній. Постійно сумний… ніколи не посміхається... Його губи, здається, давно забули, що таке посмішка... Грає на фортепіано… Люблю його музику… вона заспокоює… Люблю його зелені очі… вони чимось схожі на мої… А ще, дивлячись в них… я, здається, читаю його думки… Люблю засинати поряд з ним… він міцно обіймає мене… і шепоче на вушко: « Ти все, що в мене є…», а потім засинає….
Вранці він прокидається і тихенько йде будити, певне… та я ж не сплю давно… Годує тільки з рук… Чекаю з нетерпінням, коли він повернеться з університету… Шкода, що з університету він повертається постійно засмучений… постійно приймає пігулки… і знову сідає за інструмент… грає, поки не стомляться руки… У цей момент я стараюся сидіти на підвіконні і дивитися на людей….   Порівнювати їх з ним….
Він інакший… він не такий, як всі…
Він не приваблює дівчат…. У нього немає друзів… Йому 20, але тільце його таке маленьке… Таке худе…Він хворий… Хвороба дитинства та час попрацювали над його зовнішністю… Негарний ззовні… але прекрасний всередині…
А такий він нікому не потрібен… Нікому, крім мене… І в цей момент мені робиться так сумно, так боляче…
Я підходжу до нього…. Вистрибую йому на коліна і муркочу... Потім лижу його в щічку... намагаюся дати зрозуміти йому, що він мені потрібен... Що насправді він не такий вже й самотній....І так щодня...
Р.S. Причиною народження нотатки став хворобливий хлопець, що їхав у маршрутці з котячим кормом у руках...
Аня Панчук ( Амся.... )