Весна – це не та пора, коли потрібно сидіти вдома і чекати, бозна чого. Це пора, коли потрібно веселитися, милуватися природою. Весна – це також пора поцілунків, закоханості, неочікуваних сюрпризів та подарунків долі, квітів. У такі весняні теплі дні хочеться романтики. Та навіть не романтики, а просто чогось неочікуваного (неочікуваного для самого себе). Взяти закинути до рюкзака свою улюблену книгу, плеєр зі своєю улюбленою музикою, знятися і піти блукати вулицями міста, а можливо навіть його околицями, шукаючи якогось затишного місця подалі від людського ока й шуму машин. Такого місця, де ніхто не потривожить плину твоїх думок. А можливо, знайшовши таке місце, ти знайдеш і когось схожого на тебе. Того, хто зможе тебе вислухати, не задаючи жодного питання. А взагалі-то, зараз, у таку чудову погоду найбільше хочеться повернутися до свого старого місця усамітнення на високий пагорб Стрілицю, де точно тобі ніхто не буде заважати. Хіба що лісник, що інколи заїздить обдивитися територію. І то він ніколи не заважає, тільки вислухає і дасть бінокль. Коли дивишся в бінокль, то відчуваєш себе трішки чимось більшим, ніж людиною, бо ти бачиш так далеко все навкруги, що на хвильку уявляєш себе пташкою і ще більше полинаєш у глибину своїх думок. Наталія РАКОВА Фото Світлани Довгенко
