Ми дякуємо таким чоловікам як Сергій Ящук. Нехай Бог береже їх, а ми будемо молитися за те, щоб вони повернулися до своїх домівок живими і неушкоджени
Погода в містах
Реклама
Друзі сайту
Статистика
Онлайн всього: 4
Гостей: 4
Користувачів: 0
Головна » 2011»Січень»25 » Україна ХХІ століття: реалії та перспективи розвитку
08:45
Україна ХХІ століття: реалії та перспективи розвитку
Україна сьогодні і Україна завтра. Яка вона? Різна чи однакова? Як для майбутнього журналіста, для мене це питання звучить надто гостро. Я вірю в те, що слово - «твердая криця», воно всевладне і ним можна творити справедливість. Тільки от, на жаль, не всі так думають і прагнуть до світлого майбутнього. Зараз - не найкращі часи для журналістики. Хоча, коли вони були найкращими? Демократія завжди пожирала своїх дітей, за часів монархії чи комунізму всі спроби вільнословити придушувалися. Іншого ми не бачили. Тому нарікати на те, що ми живемо в поганих умовах, - не варто. Усе життя були ті, хто плазував, і ті, кого пригноблювали. Мабуть, такий закон природи. От перші впевнені, що все буде добре. Можна пристосуватися до будь-якої влади. І в майбутньому, і тепер. Їх менше всього цікавить доля людей, крім себе, звичайно. Така ницість, убогість душі та елементарної моралі у людей, які мають владу над інформацією, – це просто катастрофа. Якби не було тих, хто бореться за правду. Останні ж часто отримують на горіхи, та завдяки їм тримається ще якось Україна. Проблема свободи преси, як і свободи думки, стоїть кісткою в горлі. Країна вільних людей німа. Їй є, що сказати, завжди, але немає як. Завжди знаходилися ті, які вважали, що мають право затикати кляпом рота Україні. А потім знущатися, як можуть. Багатомільйонний народ став ураз в’язнем. А вельмишановні наглядачі спокійно собі з батогами вершать свою справу. Роки... Століття... Чи буде по іншому? Чи зможе хтось змінити цю вічну словесно-ядерну зиму? Зможе. Поодиноких воїнів багато. Проблема у першому слові – поодинокі. Нехитра справа плювати проти вітру. Для цього потрібно сміливість і трохи божевілля. Більшість молодих писак цим і займається. У крові – хміль протистояння і незгоди. У голові – жага перемоги над «системою». Дорослі й досвідчені не хочуть вчити малих, бо бояться, що ті досягнуть набагато більше. У результаті - зламані мрії та покалічені душі. Одиниці знаходять свою «істину», трохи більше – знаходять «чужу істину», всі інші – не знаходять взагалі нічого. Це страшно. Люди з опущеними руками вже не хочуть мислити, щось робити. А кому тоді, як не їм? Україна перебуває в стані казкового сну, де в газетах «усе добре», по телебаченню «ідеально весело», усюди правильні люди ... Щоб зберегти репутацію, життя зрештою, сміливі самі йдуть або їх «ідуть». Так було і буде. Для результату, для світла у віконці просто варто об’єднатися. Заради спільної мети притишити амбіції, жадібність, бажання прославитися. Українці, якщо і протестують, - це так смішно виглядає на фоні страйків у Євросоюзі. Ще інколи мені це нагадує байку про лебедя. щуку і рака. Кожен хоче свого... Аби була єдина мета, аби українці нарешті визначилися із національною ідеєю, прийняли себе як цілісну самобутню націю, полюбили свою країну, може, і жили б краще, бо не дозволили б знущатися над собою. Аби журналісти були справжніми поводирями, а не ховалися в равлики при першій ліпшій небезпеці. Вірою і прагненням потрібно об’єднати амбіційних, навчити їх. Така «армія» зможе щось реально змінити. Зможе вгледіти те, що не бачить сліпа Україна. Направити її на правильну дорогу, яка виведе її з ями нагору: до світла, до щасливого життя. Дар’я РОЗУМНЯК Фото Світлани Довгенко
