Частина І. Дивні гості
Ніч. Вона така таємнича. Саме тоді до будинку Романа завітало щось чарівне та невідоме. Одного разу, коли він лягав спати, у відчинене вікно подув вітер. Раптом він перетворився на дівчину в легкій прозорій сукні. Потім на підлогу впала іскорка вогню. Вона також перетворилася на дівчину в яскраво-червоному палаючому вбранні. До них приєдналися Дівчина-земля та Дівчина-вода. Хлопчик перелякано дивився на них. І вже хотів кликати батьків. Тільки він підійшов до дверей,як Дівчина-вода сказала: «Не бійся нас, ми стихії, і тільки ти можеш нам допомогти». Дівчина-вогонь додала: «Ти маєш особливі здібності, умієш робити те, що може кожна з нас, але й можеш радіти, сумувати, відчувати, народжуватися та помирати, як прості люди. Ходімо з нами, тобі сподобаються різні пригоди». «А що я скажу батькам», - запитав хлопчик. «Не бійся, вони ні про що не дізнаються, ти зможеш бути у кількох місцях одночасно». Стихія повітря подала йому руку, і всі вони вилетіли у вікно.
Частина ІІ. Таємничий світ
Роман заснув, а коли прокинувся, - опинився в якомусь дивному місці. «Де я?», - звернувся хлопчик до стихій. «Ти в іншому світі – світі Магії. Ми покажемо тобі, що тут є. Коли твої сили проявляться, ти допоможеш нам боротися із Руйнівником стихій». Чотири подруги полетіли разом із Романом ознайомлювати його з місцевістю. Підлетіли вони до моря. «Ось поглянь, це – мої володіння», - сказала Дівчина-вода. «А ці повітряні міста мої», - додала Дівчина-повітря. Спустилися вони на землю. «А це все - моє королівство», - сказала Дівчина-земля. Полетіли вони далі, бачать – вогонь. «Ой, полетіли звідси», - перелякано закричав Роман. «Не бійся, мій вогонь тебе не обпече», - сказала остання стихія. Раптом стихії перестали його тримати, і в нього вийшло самостійно летіти. Хлопчик так зрадів від цього, але подруги запевняли, ще це ще не всі його здібності. Коли в цьому буде потреба, – вони проявляться. «А зараз ми розділимося і будемо шукати підступного руйнівника стихій. Він може бути, де завгодно», - сказала Дівчина-земля.
Частина ІІІ. Пошуки Руйнівника стихій
Стихії полетіли кожна до свого царства. Але Роман не знав, куди йому іти. І його не покидали думки: «Де мені шукати їхнього Руйнівника стихій, та й взагалі, як він виглядає? В мене немає свого царства, щоб його шукати. Я навіть не знаю, як потрапити додому». Але хлопчик раптом згадав, що він у двох місцях одночасно. Тому він просто подумав про те, що він зараз вдома. Роман вирішив шукати Руйнівника у світі людей, але він сумнівався, що знайде таку загрозу на Землі. Як виявилося, що у своєму світі він спав. Він встав, застелив ліжко і пішов чистити зуби. Він дивився, як тече вода, і до його голови прийшла чудова думка: «Мабуть, Руйнівник-стихій - це не якийсь безстрашний лицар, а той, хто приносить якусь невиправну шкоду для води, вогню, землі чи для повітря. Якби хтось це робив завжди, – ми б усі померли». Роман ніяк не міг здогадатися, хто це. Він подумав, що Руйнівник-стихій - це самі стихії, тому що одна стихія - загроза іншій. Хлопчик із нетерпінням чекав вечора, щоб сказати подругам, що їхній ворог - вони самі. Але це був вихідний день, і йому довелося робити уроки, що зайняло цілий день. Він дуже стомився, тому коли настав вечір, він ліг і, забувши про все, заснув. Йому приснився сон. Спочатку він побачив людей, що насаджують овочі й удобрюють землю різними хімічними добривами. Потім він побачив корабель, що перевозить нафту, аж раптом сталася аварія і все витекло в море. Далі було велике місто – повсюди автомобілі, заводи, фабрики і дуже неприємний запах. Після цього він побачив ліс. Усе так красиво: співають пташки, ростуть кущі, дерева на галявині, пахнуть трави. Потім прийшли люди і розпалили багаття, поїли, але вогнище не загасили. Пізніше вже іншим людям доводилося гасити не маленьке полум’я, а цілий палаючий ліс. І вже ні птахів, ні рослин, ні вогню… І на цьому Роман прокинувся. Він зрозумів, що не стихії самі собі вороги, а люди, і не тільки собі, а й навколишньому середовищу. «Але ж не всі люди однакові», - подумав він і перелетів до світу магії. Роман відшукав стихії і розповів їм, як усе було. Вони були раді, що хлопчик відгадав цю загадку. І доручили йому боротися з такими людьми. В цьому йому допоможуть його магічні здібності. «Ми тобі допоможемо, ти завжди будеш на зв’язку з нами», - пообіцяли стихії.
Частина ІV. Роман стає королем магічного світу
Стихії розпрощалися з хлопчиком і відправили його додому. На Землі був ранок. Роман знову прокинувся. Побачив іскорку на підлозі. Це була Дівчина-вогонь. «Сьогодні на великій перерві завітай до магічного світу», - сказала вона. Тільки-но хлопчик хотів запитати, що трапилося, як іскорка зникла. Романові навіть на думку не спадало, що сталося у стихій. По дорозі до школи він побачив калюжу. Вона з’явилася раптово. Це була Дівчина вода. «Допоможи нам, Романе», - промовила вона і зникла. Хлопчик злякався за подруг і тому підійшов до найближчої лавки і перемістився у Магічний світ. Він побачив якусь тінь в образі людини. «Тінь» зв’язала стихії. Вода слабким голосом сказала: «Якщо ти нам не допоможеш, то буде кінець не тільки Магічного, але й людського світу.» Роман дуже хотів допомогти, тільки не знав, як. Раптом і його зв’язав затінений образ. Та ось у хлопчикові прокинувся новий дар – вогонь. Рома об’єднав свої дві сили – полум’я та повітря. Від цього мотузка просто вибухнула. Знесилені стихії вже не могли зробити так само, тому хлопчик їм допоміг. Аж ось «Тінь» випустила хвилю чогось дуже темного. Чи то землі, чи то вогню, чи то повітря. Але хлопчик випустив таку ж хвилю, тільки більшу і світлішу. Роман сам не зрозумів, як у нього це вийшло. Його хвиля виявилася сильніша, ніж у тіні, і темний образ поступово зникав. «Тінь» злякалася і відкрила якийсь прохід та стрибнула до людського світу. Стихії подякували хлопчику за допомогу. Але він сумним голосом додав:
- За що ви мені дякуєте? Я ж не впорався із завданням – не знищив темного Руйнівника.
Стихії засміялися і одна з них додала:
- Його не знищить ніхто. Він був, є і буде. Але ти переміг тінь і врятував нас. Тому ми хочемо, що б ти був нашим королем.
- Але…
- І навіть не думай відмовлятися, із цим впораєшся тільки ти.
- Добре, тільки, що я скажу батькам, вчителям, друзям?
- Що хочеш. Тобі не обов’язково бути в магічному світі. Ти житимеш у себе вдома, але боротимешся з тінню. І ми будемо ставитися до тебе, як до короля.
- Мені не потрібно це, - сказав Роман. І вони розпрощалися.
Частина V. Повернення додому
Роман, як завжди, прокинувся, але надворі вже темніло. А він цілий день проспав на лавці біля школи. Хлопчик не знав, що йому буде, як прийде додому і що казати батькам. Він скористався своїм умінням літати, щоб якомога швидше опинитися вдома. Там його чекали розлючені батьки. Але мама чомусь його зустріла у сльозах зі словами: «Де ти був? І нарешті ти прийшов». Романові довелося розповісти все, як було насправді. Мама відповіла, що вона не повірить у казочки про фей. «Якщо не віриш, то я зараз їх покличу сюди. Та й взагалі вони - стихії, а не феї». І дійсно, - через декілька секунд вони з’явилися в кімнаті. Батьки ледве не втратили свідомість. А коли син продемонстрував свої здібності, вони вирішили, що сплять. Але згодом оговталися і навіть похвалили сина, що він всіх урятував. З того часу стихії часто бували в гостях у Романа. Хлопчик ще не раз перемагав Темного руйнівника. Ці здібності передавалися його дітям, внукам, правнука. А чотири подруги-стихії були їх вірними супутницями.
Вікторія ПЛАХОТНЮК
Фото С.Довгенко
|
