«Якби я знала, що цей жах буде переслідувати все життя... Мені кожної ночі сниться моя ненароджена дитинка, дівчинка, яка простягає свої ручки і каже: «Мамо, чому ти мене вбила?»
«Якби я знала, що цей жах буде переслідувати все життя... Мені кожної ночі сниться моя ненароджена дитинка, дівчинка, яка простягає свої ручки і каже: «Мамо, чому ти мене вбила?» Одного вечора, прогулюючись по парку поблизу мого будинку, я помітила пані років п’ятдесяти, яка самотньо сиділа на лавці та спостерігала за дітьми та за їхніми батьками. Підійшовши, привіталася. Людмила, так звали цю чарівну пані, виявилася напрочуд приємною співрозмовницею, але на запитання про дітей та внуків очі пані Людмили наповнилися слізьми і вона розповіла історію, яка мене вразила до глибини душі. У Людмили є один син та дві доньки, проте, коли їй ледь виповнилось сімнадцять років, вона змушена була зробити аборт.
- Розкажіть, пані Людмило, які життєві обставини Вас штовхнули на такий кардинальний крок?
- (Зітхнувши, Людмила продовжила розмову). На той час мені здавалося, що іншого виходу немає. Адже хлопець, почувши, що я вагітна, пригрозив: якщо хтось про це дізнається, він кине мене. Для молодого юриста репутація була важливіша, ніж я та наша ненароджена дитина, у мене не було постійної роботи. На той час проживала у гуртожитку. Здавалося, виходу не було.
- А де на той час були ваші батьки? Як вони віднеслися до цієї новини?
- Батьки нічого не знали. Вони у житті багато зазнали бід і я не хотіла додавати їм болю своїми проблемами. Мене завжди ставили у приклад у школі, згодом в університеті. Батьки мною гордились. І ця ситуація їх би дуже ранила. Хоча тепер розумію, що якби я звернулася до них, - усе було б по-іншому.
- Як у вас змінилося життя після того, як ви зробили аборт? Ваші проблеми вирішились?
- Коли я прийшла до лікаря, він мене запевнив, що ніяких ускладнень не буде, що я ще прийду йому дякувати за допомогу. Якби я знала, що цей жах мене буде переслідувати все життя. Мені кожної ночі сниться моя ненароджена дитинка, дівчинка, яка простягає до мене руки і каже «Мамо, чому ти мене вбила?». (Людмила, ледь стримуючи сльози, продовжувала далі розповідати). У мене півроку була жахлива депресія, мене відрахували з університету, хлопець хоча і обіцяв, що після аборту не кине мене, все ж знайшов собі іншу дівчину з якою менше проблем. Я залишилася одна, до батьків не хотіла звертатися, було жаль їх. Моє життя дійшло вже до краю, почала подумувати, щоб його якось закінчити. Одного разу, йдучи до мосту з твердим рішенням, що моє життя нічого не варте, я зустріла молодого юнака. Його звали Максим. Він завів мене в церкву, познайомив з Ісусом Христом. Я навчилася любити життя, вперше за тривалий час відчула Полегшення, я отримала прощення страшного гріха – вбивства власної ненародженої дитини.
- А де зараз Максим? Ви підтримуєте з ним зв’язки?
- Якби не Максим, не знаю, як склалося б моє життя, можливо, і не було б мене на цьому світі. Через деякий час він запропонував мені вийти за нього заміж. Я, звісно, погодилася. Мої батьки були щасливі. Адже Максим дійсно хороша людина. Рік тому страшна хвороба забрала його від мене, але я вдячна Богу за двадцять вісім щасливих років, які ми прожили разом.
- Пані Людмило, а зараз із ким проживаєте?
- На даний момент проживаю зі своєю старенькою матір’ю. У шлюбі із Максимом Бог дарував мені троє діток, але один Він знає, скільки часу мені довелося лікуватися, перш ніж завагітніти і виносити дітей. У мене два рази був викидень. Про старшого сина Сашка на УЗД сказали, що буде інвалідом, але Бог явив чудо. Троє моїх дітей повністю здорові, хоча наслідки аборту могли бути страшними. Сашко зараз на роботі за кордоном, а Оксанка та Алінка навчаються в Києві.
- Як склалося життя у батька вашої ненародженої дитини? Що-небудь чули про нього?
- Олег уже десять років сидить у в’язниці. Захотівши «легких» грошей, він в’язався у кримінал. Його ледь не вбили, телефонував до мене просив пробачення, допомоги. Олег не мав де жити, а згодом десь втік за кордон. До мене не раз приходили з міліції, розшукуючи його. Коли він повернувся з-за кодону, його відразу в аеропорту заарештували. Дітей так і не має.
- Чи не бажаєте своєю розповіддю застерегти молодих дівчат та юнаків?
- Тепер я розумію, як у своїх неповних вісімнадцять років помилялася. Здавалося, що така доросла, хотілось попробувати усього, пожити на «повну котушку». І що з того вийшло? Той жах, який мені прийшлось пережити, не можливо забути. Моя дитинка ненароджена постійно в мене перед очима і я нічого не можу зробити. Я зробила страшний гріх. І тепер бажаю застерегти кожну молоду пару. Не вірте, що це пройде безболісно. Після аборту ваші проблеми не вирішаться! Вбивство - не вихід. Дівчаточка, якщо вас ставлять перед вибором або дитина, або життя з молодим юнаком, – вас не люблять, а використовують. Любов не ставить перед таким вибором. І пам’ятайте заповідь Господню: «Не вбивай!».
 Таня Руденька,
м. Львів