Соборність – територіальна цілісність, неподільність, незалежність і демократичність України. Ідея соборності веде свою історію від часів роздробленості Київської Русі. Побачивши, який розбрат настав на території колишньої могутньої держави, у 1097 році у місті Любечі на Дніпрі зібрався з’їзд князів, на якому були присутні шість найвпливовіших: Святополк Ізяславович, Володимир Мономах, Давид Ігорович, Василько Ростиславович, Давид та Олег Святославович. З’їздом керували Святополк Ізяславович та Володимир Мономах. Було вирішено і проголошено, що кожний князь повинен володіти тими землями, які отримав у спадок від батька. Але подальші події склалися так, що давньоруські землі знову були втягнуті в жорстокі міжусобні війни. Гордо височить на Луганщині монумент князю Ігорю та його військовій дружині, який присвячений походу проти половців і оспіваний у «Слові о полку Ігоревім». Автор цього твору невідомий, але те, що він закликає до єдності, свідчить «золоте слово» Святослава. Доба козаччини дала історії дві яскраві особистості - Богдана Хмельницького та Івана Мазепу. Тривала війна з Річчю Посполитою привела до того, що під знамена Богдана Хмельницького стала майже вся Україна. Основним здобутком діяльності Хмельницького є створення Української козацької держави. Саме в утвердженні незалежної держави, яка об’єднала б усі етнічні українські землі та стала б гідною спадкоємицею Київської Русі, вбачав гетьман межу очоленої ним національно-визвольної війни. Іван Мазепа – особистість, про яку до цього часу не вщухають суперечки, яку піддавали анафемі в усіх російських церквах за зраду. Але на думку одних істориків, літераторів: «Мазепа – зрадник!», а на думку інших – «Мазепа – патріот!». Адже те, чого не зумів зробити Хмельницький, коли в нього було все: територія, армія, дипломатія, церква – все, що необхідно для незалежності, але він не знайшов у собі сили сказати та визнати, що він, а разом з ним і Україна – незалежні, Мазепа на одну мить зробив ідею реальною – він здобув незалежність (хоча і за допомогою Карла ХІІ – шведського короля) і програв усе. Але сильні, яскраві особистості тим і вирізняються серед інших людей, що дають ґрунт для роздумів і навіть через століття після їх смерті викликають полеміку серед істориків, громадських та політичних діячів, мистецтвознавців. А художній фільм Ю. Іллєнка «Молитва за Мазепу» викликав полеміку, яка особливо загострилася у 2008 році у зв’язку з 300-річчя Батуринської трагедії, коли місто та його жителі були знищені за наказом Петра І. До речі, цей фільм Ю. Іллєнка зараз не можна знайти і переглянути звичайним, пересічним громадянам, бо Мазепа в стрічці цього режисера - живе втілення бунту і гідності, прагнення людини до свободи, що проривається крізь жорстоку політику російського царизму (теж сильної і яскравої особистості), який мріяв (і вимріяв свою мрію) зробити Росію могутньою державою і здійснив свою мрію, на відміну від Мазепи. А термін «мазепинець» до цього часу вживається до людей, які люблять українську мову та Україну. У січні 1846 року виникло Кирило-Мефодіївське товариство, з появою якого на арену політичної боротьби вийшли різночинці, які підхопили естафету українського опозиційного руху, яку не змогла втримати козацька старшина. А один із засновників – історик Микола Костомаров ввaжав, що українці «ні царя, ні пана». Він зазначав, що вони завжди виявляли схильність до особистої свободи. Це спонукало їх утворювати «добровільні товариства», які не порушували права такої свободи. Творці Кирило-Мефодіївського братства висували ідею єдності пригноблених слов’янських народів, що тільки й могла врятувати від національного та соціального гноблення. А програмні положення цього товариства викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті слов’янського братства Св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був М. Костомаров. Значна частина тексту «Книги буття» присвячена історичній драмі України, яка виявилася поділеною між Польщею та Росією. Чужинці ліквідували державність – Запорізьку Січ та Гетьманщину, демократичний устрій. Наприкінці твору йшлося про історичне покликання України: підняти інших слов’ян на боротьбу за національне відродження в усіх сферах економічного, соціального й духовного життя. «Статут слов’ян Св. Кирила і Мефодія» складався з двох частин: «Головні ідеї» і «Головні правила». В «Головних ідеях» вказувалося, що метою слов’ян має стати їх політичне об’єднання в федерацію, в якій кожен народ отримав би власну державність з республіканською формою правління. Кирило - мефодіївці справили величезний вплив на подальший розвиток українського національного руху. Наступне покоління українських патріотів взяло на озброєння всі їхні головні ідеї: необхідність відродження України як демократичної держави з республіканським устроєм, рівноправністю всіх громадян, встановлення в Україні справедливого соціально-економічного ладу, національного-культурного відродження українського народу. Визначну роль у діяльності цього товариства відіграв Тарас Шевченко (хоч достеменно невідомо чи був він безпосереднім учасником товариства). З появою Т. Шевченка відпала потреба доводити, що українці – це окремий народ, який мав свою мову, літературу, наділений власними національними рисами. Він виступав за об’єднання слов’ян і ненавидів російське самодержавство. Діяльність Шевченка сприяла усвідомленню того, що українці – це окрема нація зі своєю історією, мовою, власним баченням майбутнього України. Спробу створити одну соборну державу зробили дві держави – УНР і ЗУНР. Ця подія сталася 22 січня 1919 року. Цього дня було проголошено на Софійській площі у Києві Акт Злуки, а цей день увійшов у історію державності як День соборності України. Це була спроба на практиці реалізувати ідею соборності, яку українська інтелігенція Наддніпрянщини і Західної України проповідувала багато десятиліть. Але реалізувати Акт Злуки в 1919 році так і не вдалося. Йшли роки...Українці здійснили свою мрію й об’єднали українські землі в єдину державу. 24 серпня 1991 року було проголошено незалежність Української держави. Слова «злука» й «соборність» міцно ввійшли в нашу мову, стали звичними. Оксана Бондар
