Обираючи професію, – обираєш долю, своє майбутнє. Тільки улюблений фах дає можливість отримувати задоволення від роботи, мати гідну зарплату, впевнено і цілеспрямовано будувати кар’єру та досягати успіху у житті. На мій власний вибір життєвого шляху вплинув складний період у країні, який припав на мою юність.
Стосунки з друзями і знайомими давали мені усі підстави вважати себе дуже чутливою людиною, схильною до співчування, тому я завжди думала про те, що потрібно займатися чимось корисним. Так почався мій власний шлях до соціальної роботи. Останні сумніви щодо правильності вибору шляху минули після того, як я розпочала працювати в соціальній службі по догляду за одинокими та престарілими людьми. До речі, ця категорія людей мені найбільше припала до душі.
Які ж позитивні риси я бачу для себе, працюючи в соціальній сфері? По-перше, соціальний працівник взаємодіє з великою кількістю джерел інформації, причому не якоїсь конкретної однієї галузі, а багатьох: отримує юридичну, економічну, медичну, соціальну, педагогічну інформацію. Соцпрацівник мусить володіти фаховими знаннями з психології, соціології, психіатрії, знати законодавство, правові аспекти соціального захисту, теорії та методи соціальної роботи, уміти спілкуватися та надавати інформацію, оцінювати потреби та представляти інтереси людини. Таким чином значно розширюється кругозір, чи, навіть, збільшується простір існування особи. По-друге, дуже важливим є морально-психологічне задоволення від праці. Коли працюєш зі слабшими, стаєш сильнішою сама. Зрештою, це просто цікаво – знайомитися зі сферами життя, про які лише чула, і не просто знайомитися, але і допомагати людям звільнитись від негараздів. Крім того, ця сфера приваблює ще й тим, що багато проектів створюються у співробітництві з іншими країнами, де соціальна служба стоїть на більш високому рівні. Це дає унікальну можливість вчитися на уроках міжнародного досвіду.
Соціальна робота невідривна від суспільства і спрямована на усі його проблемні прошарки. Тому необхідність у соціальній роботі існуватиме, доки існує суспільство.
Н. Крицька,
соціальний працівник Пирятинського психоневрологічного будинку-інтернату
Фото Ю.Сабадишиної
|
