Олена Петренко народилася 1 лютого 1998 року в м. Умані. Навчається в 7 класі спеціалізованої школи №5, а також у Дитячій школі мистецтв (спеціальність - "гітара”) м. Сміла. З семи років пише прозу, вірші, пісні. Друкувалася в газеті "Діалог” (м. Київ, 2007), у збірці письменників Смілянщини "Клекіт” (м. Сміла Черкаської обл., 2010 р.). Закричу без зупинки, Я обожнюю життя, Закричу без надії, Я лечу в давні края. Закричу, що кохаю (Я знаю: це – брехня), Закричу, що не знаю, Я не знаю життя! *** Чи віриш ти мені – не знаю, Але чогось від тебе я чекаю. Не знаю, чого саме хочу, Не знаю, що кричу, Кому - тобі несправжньому, Кому - тобі шепочу, Тобі одному справжньому "Чи віриш?”, - шепочу… *** Певний час для роздумів, Через кому життя, Біль та серця биття, Від чого прокинулась, Від кого втекла, Від того, що зустрінулась З річкою, що текла… Текла через Рай, Текла через Пекло, Що скажу, в собі тримай, Що скажу, зроби все, щоб не смеркло… *** Мої слова – лиш ривкий погляд В уже забуте і старе. Мої вірші – не світогляд: Я не пишу про те, Те, від чого давно шаленіють Від різних слів мого життя, Але по-справжньому божеволіють Про те невпинне життя-ниття. Можливо, я не зовсім точно Висловлюю свої думки, Але як по-російськи "мощно” Я виправляю помилки… *** Чи є великий успіх В коханні чи в утраті, Можливий поспіх В Kontakti.ru у чаті? Чи є помилки без змісту? Чи є відповідь питанням? І все, можливо, не знайдеш мосту, Що називається коханням??? Я є в великім горі, Я є, а є чи те? Можливе місце болю Ніде вже не знайти! Я залишила всі ті мрії, Які ніхто вже не знайде, Як можна було в цьому жити? А може, все ще є???
|