ОСІНЬ
Осінь в моєму саду. Осінь у серці і в домі. Осінь, до тебе іду Крізь вітровії холодні.
Осінь в моєму селі. Осінь в усіх на порозі. Осінь тобі і мені Сипала дар на дорозі.
Осінь в моєму житті... Осінь в душі і на скронях... Осінь...Співали митці Й щастя несли у долонях...
ВОСЕНИ
Золотом, багрянцем землю застеля. Пісню журавлину чути віддаля. Мерехтливе диво – листопад з дерев, – Ніби оголяє беззахисний нерв.
Манить різнобарвний і чарівний світ. Тугу викликає цей опалий цвіт. Без вбрання природа, мов птахи без крил, Мов сліди, що дощик так нещадно змив.
Хочеться зловити хоч один листок, Зірваний, зів’ялий – то кінця дзвінок. Серце приголубить...О, ця млосна мить! Знову серце прагне віддано любить.
Ожива надія, ніжність і тепло - І краса барвиста покрива село. Неповторні люди, вулиці, садки... О красуне осінь! Йди в наші хатки.
ОСІННІЙ БЕНКЕТ
Дощі, холодні і колючі, Накрили сіткою село. Вітри, пронизливі і злючі, Вповзли в відчинене вікно, Змели у хаті всі надії У жменю вихором – і геть! У іншу ввірвуться на зміну, Немов вкусив якийсь їх ґедзь. І так гулятимуть ще довго: Для них веселий це бенкет! Осіння пустка ця надовго, Та мрій залишиться букет... Можливо, їх дощі не змиють – Вітри у хаті не завиють.
З ЛИСТОПАДОМ
З листопадом тебе, з листопадом, Із осіннім тебе зорепадом! Хто сказав, що лиш влітку зірки З неба падають в інші світи?
Я тобі дарувати хотіла – І до неба з любові злетіла. І дістала там зірку одну, Бо тебе я шалено люблю.
І цей символ любові – для тебе. Дарувало тобі його небо. Вирував і вітав листопад І не бачений ще зорепад.
Євдокія Гладка, смт. Котельва Фото Світлани Довгенко
|