Нещодавно свої долі поєднали військовослужбовець Збройних Сил України Сергій Радченко та його кохана дівчина Аліна Христич.
У зоні АТО Сергію довелося пробути 48 днів. «Я служу контрактником у місті Біла Церква Київської області, - розповідає хлопець. - Три місяці тому, після тренувань на полігоні, ми потрапили під Волноваху. Наше завдання – прикривати артилерію з повітря. Там, де дислокувалася наша батарея, було викопано два бліндажа. Зверху вони накриті товстими колодами, які ми знайшли й принесли з сусідньої лісопосадки. Спати у цих землянках було холодно, бо теплих спальних мішків у нас не було. Варили їсти ми на вогнищі, мобільні телефони заряджали за допомогою бензинового генератора. Помитися, звичайно, ніде було. Хоча, одного разу, в сусідньому селі нам дозволили три дні покористуватися душовими кабінками. Але від місцевих жителів не знаєш, чого чекати… І нам доводилося їздити туди в бронежилетах та тримати постійно при собі автомат, навіть у душовій кабінці». Коли Сергій поїхав у відпустку, то наступного дня позицію його побратимів обстріляла ворожа артилерія. Слава Богу, всі залишилися живими, але є один поранений боєць, який зараз перебуває у госпіталі. Народився Сергій у Пирятині, навчався в школі №1. Потім здобув освіту бухгалтера у Європейському університеті. До пирятинських волонтерів Сергій за допомогою не звертався, оскільки три роки приписаний у Білій Церкві і вважав, що він вже не місцевий. Але волонтерам вдалося про нього дізнатися і, як виявилося, не дарма: у хлопця не було ні теплого бушлата, ні зимового спального мішка, ні зимових берців. І навіть форма у нього була зношена. У волонтерському штабі Сергію видали вищеназвані речі. Також він отримав термобілизну, балаклаву та теплі носки. Під час весільної церемонії для молодят був приготований сюрприз – на порозі їх зустріли діти з синіми й жовтими кульками та тричі прокричали: «Слава Україні! Героям слава!». Світлана ДОВГЕНКО Фото автора та з архіву С. Радченка
