У нашому класі - 13 учнів: вісім дівчат та п’ять хлопців – і разом ми складаємо позитивну вибухову вогненебезпечну суміш, яку «підпалює», а часто-густо «гасить», Сергій Іванович. Запитаєте: чому саме він? Тому що він - наш класний керівник. Ви розумієте, що означає це слово? Це коли директор школи чи завуч репетують на весь коридор: «Ага, знову восьмий клас!», - а Сергій Іванович тут як тут: «Своїх ображати не дам!» Загалом, наш класний «тато» – дуже класний, він доброзичливий, ніколи за словом у кишеню не лізе, хитромудрий, любить подорожувати сам і нас бере з собою. Так, минулого року ми побували в музеї під відкритим небом у місті Переяслав-Хмельницький, а в кінці жовтня цього року відвідали Національний дендрологічний парк «Софіївка», що в Умані. Звичайно, шкільне життя без пригод не цікаве. Генератором усіх витівок у нашому класі є «свята трійця» (так їх охрестив Сергій Іванович), до складу якої входять Михайло Іванович, Руслан Павлович і голова цього об’єднання – Женька, в народі - Ленін або просто Ілліч. Вони діють за таким принципом: моя хата скраю, на уроках дурака валяю. Якби ці три орли не зібралися в одному класі, а в різних, то і життя шкільне не було б таким цікавим, бо ж якщо вони не знайдуть пригод, то пригоди самі знайдуть їх. Розповідати про наше життя-буття можна довго. Скажіть, часто вам доводилося спостерігати, як учні дружно обмальовують усе, що під руку попало, коректором, потім труть-витирають намальоване; чи набирають у повітряні кульки воду – і носяться з ними, як курка з яйцем, в кишенях і за пазухою, доки ті не почнуть під тиском обставин лопатися? А тоді штани мокрі, посеред школи розлита вода і … учні восьмого класу із швабрами миють коридор, і миють на совість, бо ж керує процесом сам класний керівник, а він у цих справах – спец, не дарма в армії Радянській служив! Інколи ми, як повновода ріка навесні, виходимо з берегів, потрапляємо під гарячу руку вчителів, а от тоді стає не до сміху, ятрить душу думка: ну, яка нечиста сила штовхнула нас на «подвиги»? Наш клас – як айсберг. Зверху видно лише невелику частину, і може скластися враження, що ми тільки й живемо від зальоту до зальоту. Але це далеко не так. Ми досить таки пристойно навчаємося, беремо участь у шкільному житті, співаємо, малюємо, відзначаємо гуртом дні народження, ведемо фотощоденник добрих справ, разом склали електронну презентацію класу… І в кого ж тепер повернеться язик сказати, що ми не найкращі?
Тетяна Мірошниченко, учениця 8 класу Вікторійської школи, що на Пирятинщині
|