Любов до книг у мене виникла ще з дитинства, вони завжди були поруч мене. Можливо, тому що мама - бібліотекар і в нашій родині цінувалася книга. Коли я, ще не вміючи читати, то розмальовувала їх сторінки, за що мене сварили. А коли тато приводив мене до книжкового магазину, то я безпереборно тягла всі книги, які траплялися мені під руку. У мене була велика мрія, що як виросту, то скуплю всі книги, які є в магазині.
Згодом, коли я подорослішала і вміла читати, тоді вже вибирала книги за інтересом. Розподіляла їх на цікаві й не дуже. Лише серед нецікавих було дуже мало.
Ставши дорослою, я зрозуміла, що книга - мій справжній друг. Друг, який навчить, підкаже, допоможе розібратися у важких ситуаціях. Мій духовний друг розрадить мене у смутку, розповість мені про життя інших людей, покличе в захоплюючу подорож в інші часи і в інші країни. Хай немає у мого друга рук і ніг, хай не відчуваю я його фізичної сили, але та сила мудрості, духовної величі, якою він ділиться зі мною, не може рівнятися ні з чим.
Коли я розгортаю книгу – поринаю у світ, який вона розкриває переді мною. З цієї самої хвилини забуваю про всі свої турботи і прикрощі. Я відпочиваю серцем і душею, мені вже важко зупинитися, обірвати читання, закрити книгу недочитаною. Звичайно, коли вона велика за обсягом, коли щось треба терміново зробити, я з сумом залишаю читати: тут нічого не вдієш. Тоді, здається, десь у потаємних куточках душі ворушиться несподіваний докір і сором перед книгою, наче обірвав розмову з уважним і розумним другом, який, перейнявшись твоїми турботами, давав тобі найкращу пораду.
Тому я переконана, що найбільша сила, яку дають книги, - це той духовний потенціал, котрий стає початком усього життя людини, його роздумів та вчинків.
Не розумію тих людей, які не люблять читати книги, скільки цікавого вони прогають у своєму житті.
Так, книжку потіснили телеекран і комп’ютер. Книга на прилавках інколи дорого коштує, а складні економічні умови відвертають увагу потенційних читачів, котрі мають приділяти багато часу здобуванню їжі, далеко не духовної.
Але книги потрібно читати. Вони стоять у крамницях, на бібліотечних полицях і терпляче чекають на нас, читачів, своїх друзів, їм є про що нам розповісти, чому навчити. Вони будуть берегти свої таємниці, щоб одного разу радісно віддати їх нам, їм вистачить терпіння чекати на цю щасливу мить. А чи вистачить нашого життя...
Н. Крицька
Фото Світлани Довгенко
|
