Немає, мабуть, молитви сильнішої перед Богом, ніж молитва матері за свою дитину. Любов матері є безкорислива, найчистіша прихильність. Навіть батько часто любить сина, головним чином, як продовжувача свого роду, а вдалого сина - з особливого честолюбства. Мати ж любить свою дитину більше всіх тому, що вона її дитина, любить дурну, потворну, погану якось ще більше, ніж розумну, красиву, добру. Подумайте тільки, скільки винесе мати тривоги, турбот і горя зі своїми дітьми. Ніч, усі в будинку сплять. Не спить тільки мати над дитиною, котрій щось нездоровиться сьогодні. Її любов має болісні сторони, тому що мати не стільки насолоджується щастям нинішніх спокійних днів, скільки турбується за майбутнє своєї дитини. Ви пам"ятаєте, як у день Стрітення Господнього Симеон Богоприємець, повертаючи з рук своїх Божественне Немовля Його Матері, сказав Їй тяжке пророче слово: «Тобі зброя прониже душу». Він говорив про ті години, коли Богоматір у невимовній скорботі буде стояти біля Хреста, дивлячись на розп"ятого Сина.
Глибоко в душу Богоматері проникло це слово пророка. І Вона постійно жила в передчутті цієї біди.
Але хіба життя не пророкує матерям лиха для їхніх дітей? І ось бідні матері в безсонні ночі, відвойовуючи дітей від однієї небезпеки, передбачають тут же інші, і життя їх повне страждань. Недовго може тримати мати свою дитину під своїм крилом: ще у малому віці починає вона ходити до школи, куди мати не може слідувати за нею, простежити, чи добре там з нею поводяться, вберегти її від образ та несправедливості... І чим більше зростає дитина, тим якось більше пориваються її зв"язки з нею. У якому б то не було побуті - і в палацах, і в халупах - у дітей появляються свої інтереси, з"являються друзі, з якими вони відвертіші, ніж з батьками. Мало-помалу життя невблаганно починає віднімати у матерів дітей їх, а там і розлука. Діти або їдуть вдалину закінчувати свою освіту, або поступають на далеку службу.
Крім великих потрясінь, навіть при звичайному ході речей матерям доводиться нести великі жертви. Будь-яка любляча мати хотіла б якнайдовше, - краще сказати, до своєї смерті, - залишити біля себе своїх дітей, між тим, невблаганно підкрадається шлюбна пора, і діти йдуть з дому, і, хоч би якими там вони не були люблячими матір, як би до неї дбайливо не ставилися, як би часто її не відвідували, - все одно вона позбавлена найнеобхіднішого, чого бажає кожна, любляча людина: жити під одним дахом з любимою істотою.
А скільки буває нещасть, великих непоправних нещасть! Який жах для матері бачити, що син - часто талановитий - йде по шляху до погибелі й, опускаючись все нижче й нижче, доходить до того, що разом з усім добром у житті починає ненавидіти свою матір!.. Але й це не може знищити великої сили материнської любові. Ще більше, ніж слухняних, дбайливих, мати любить дітей, котрі збилися зі шляху, і тільки одному Богу відомо, скільки невідступних з глибини пригніченого материнського серця молитов піднімається у високе небо за цих дітей, що гинуть, та на яке безмежне всепрощення здатне материнське серце!
…Коли думаєш про всю цю безмежну любов, тоді й осягаєш серцем, чому таке велике загальне переконання християн у силі материнської молитви і материнського благословення. Недарма в народі кажуть: «Материнська молитва рятує з дна моря». Багато можна знайти підтверджень цьому. І зараз буде передана розповідь про те, як ці слова буквально підтвердилося над одним сином.
У Царському Селі, місті, що лежить у двадцяти п"яти верстах від Петербурга, у придворній церкві стоїть чудотворна ікона Богоматері «Знамення», якій приписується, між іншим, позбавлення Царського Села у тридцятих роках XIX століття від холери. У царювання імператора Миколи Павловича приїхала якось відслужити перед цією іконою молебень одна пані Дудинська, син якої, морський офіцер, відправлявся у далеке плавання на кораблі «Інгерманланд». Важко було матері відпускати єдиного сина, і гаряче, всім серцем молилася вона перед пречистим ликом, і нарешті в найглибшій вірі своїй вона вигукнула, як би на власні очі побачивши перед собою Заступницю старанну: «Владичице, збережи мені сина... Ти все можеш... Знаю, що Ти повернеш мені його з дна моря». Слова материнської молитви збулися буквально. Корабель у Середземному морі зазнав аварії, і весь екіпаж його пішов на дно. Дудинський тонув, як раптом згадав, прощаючись зі світом, свою поїздку з матір`ю до ікони «Знамення» і як мати доручала його Владичиці. Тут він втратив свідомість, а через деякий час прокинувся, викинутий хвилями на берег...
Так і була виправдана віра матері, і збулося мудре слово народної віри.
Матерям, котрим доводиться відвойовувати дітей своїх не у якої-небудь зовнішньої небезпеки, а у набагато гіршої і тяжчої, духовної, загибелі - потрібно завжди пам`ятати про чудовий і незабутній випадок сили перед Богом материнських молитов. Це історія блаженного Августина і матері його Моніки.
Син Моніки, обдарований надзвичайними здібностями, по настанні молодості став вести життя, не відповідне християнським поглядам, і, ще не будучи хрещеним (у первозданній Церкві люди хрестилися вже після досягнення зрілого віку), захоплювався різними єретичними вченнями. Безмірно любляча свого сина Моніка страшенно страждала, бо духовна загибель її дитини здавалася їй гірше смерті. І ось Моніці випала доля проявити всю силу нездоланної материнської любові.
З муками глибоко страждаючого серця матері, вона молилася, щоб торкнулася Господня благодать серця Августина, щоб він прокинувся від духовного сну і став вірним служителем Христовим. Йшов рік за роком, а духовний стан Августина був таким же, та Моніка не здавалася, і так само вперто возносилася в німе, здавалося, небо її материнська молитва. І ця молитва зробила велике чудо. З сином Моніки стався великий переворот, у результаті якого було збагачення Церкви Христової великим учителем, блаженним Августином.
Зауважимо тут, що і Христос вказав під час земного життя Свого людям на невідступність і настійність материнської молитви. Згадайте жінку хананійську, яка прийшла до Христа просити зцілення своєї біснуватої доньки. Вдумайтеся у стан цієї матері, яка, почувши про великі чудеса Ісуса, прийшла до Нього, як до останнього захистку, а Христос мовчить, і коли учні кажуть йому: «Дивись, який галас робить ця жінка; припини її крики і відпусти її», - Він, найсолодший Ісус, вимовляє найжорстокіше слово:«Несправедливо віднімати хліб у дітей і кидати псам». Але і тут не здалася материнська любов. Вона навіть не відчула тяжкої образи, погодилася з тим, що на неї можна дивитися, як на пса, і смиренно вигукнула: «Так, але ці пси підбирають крихти з панського столу, і цієї крихти я у Тебе прошу!».
Це було випробування, звернене в особі жінки хананійської до всіх матерів, які з тією ж наполегливістю, як вона, вимолюють у Бога милості до своїх дітей... Знайте ж, матері, яким непереможною зброєю наділені ви від Бога... І ви, діти, пам`ятайте, який у вас у житті сильний захист!
Ті ж, у кого немає більше матері або які не пам`ятають своїх матерів і не знали материнських ласк, або кого залишили і забули їх матері, - знайте, що у вас є любляча Мати на небесах, Якій вас, страждаючи на Хресті, усиновив Христос. Про вас сказав Він їй: «Це син Твій». Повірте цьому, відчуйте це всією душею своєю, - і Вона зробить для вас більше, ніж земна мати, тому що як порушить Вона заповіт Свого Христа? Як відвернеться від того, кого Їй Христос доручив?
Євгеній ПОСЕЛЯНИН
Фото Світлани Довгенко
|
