Представляючи студентам високоповажного гостя, доктор філософських наук, професор, декан історичного факультету Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка Петро Кравченко наголосив, що Левко Лук’яненко – це совість нації, мудрість нації, патріот нації, людина легендарної долі, й розповідь про його життєвий шлях і боротьбу за Незалежність України зайняла б кілька годин. Але все ж коротко переповів біографію Героя України.

Народився Левко Лук’яненко 24 серпня 1928 року в селі Хрипівка на Чернігівщині у селянській родині. Юрист, правозахисник. У 1958 році заснував підпільну партію – Українську робітничо-селянську спілку, щоб боротися за незалежну Україну. В 1961-му заарештований і засуджений до розстрілу. Через 72 доби

Верховний Суд замінив страту

15-річним ув’язненням. Після звільнення оселився в Чернігові. На пропозицію Миколи Руденка увійшов до складу Української Гельсинкської групи. У грудні 1977 року знову заарештований і в червні 1978-го засуджений до 10 років в’язниці й 5 років заслання. Був головою УГС. 1990–1992, 1994–1998 роки — народний депутат України. 1992–1993 — Надзвичайний і Повноважний Посол України у Канаді. Голова Всеукраїнської асоціації дослідників голодоморів в Україні, президент Української ланки Всесвітньої ліги за свободу і демократію. Автор книг “Сповідь у камері смертників”, “Вірю в Бога і в Україну”, “Не дам загинуть Україні”, “Народження нової ери”, “У країні кленового листка”, “Національна ідея і національна воля”, “Незнищенність”, “Де ти, доле України?”, п’ятитомника “З часів неволі” та інших.

27 років життя минуло за гратами, за колючим дротом, у холодному Сибіру. Ці нелюдські випробування не зламали патріота, і сьогодні палке слово Левка Лук’яненка гартує серця молодих, кличе українців до боротьби у наших непростих реаліях, бо наша Незалежність знову під загрозою.

Пропонуємо нашим читачам детальніший виклад виступу Левка Григоровича Лук’яненка в актовій залі Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка.

Перемога Майдану – стратегічний поворот нашої історії

Мені дуже приємно зустрічатися із студентами, та ще приємніше, коли це майбутні історики. Адже історія – дуже важлива наука, вона формує світогляд людини, а зараз, у цей перехідний час, важливо обдумувати нашу минувшину, розуміти її, щоб діяти в сучасних реаліях. Сподіваюся, ви усвідомлюєте, що ми пережили наприкінці минулого року і на початку нинішнього… Коли у двадцятих числах листопада Янукович не підписав угоду про асоційоване членство України в Євросоюзі, розвернув Україну із Заходу на Схід, ось тоді молодь уперше проявила себе як політична сила. Це студенти і молодь, ті люди, та частина української нації, яка народилася у незалежній, демократичній Україні. Ця молодь прогресивніша за своїх батьків, що були виховані комуністичною тоталітарною системою. Це молоде покоління не боїться КГБ, Сибіру, бо виросло в нових умовах, воно не просто сміливе, а національно свідоме, патріотичне, і на своїх щитах воно понесло гасло: “Україна – це Європа!”. Потім уже до молоді підключилися політики, приєдналися інші верстви населення. І це був сигнал нації: вперед, у бій проти того режиму, який у нас існував. Партія регіонів на чолі з Януковичем була зорієнтована на Росію, а не на службу Україні. Справа в тому, що від 1991 року, коли ми проголосили Незалежність України, ми власне не усунули окупаційну адміністрацію. І саме вона керувала Україною до перемоги Євромайдану над Януковичем. Усі наші влади, які ми мали у той період, не дбали про розбудову України, а лише використовували її промисловий потенціал, нищили його, продавали, створювали свої клани, угруповання, які прагнули наживатися на тому, що мала держава. Майже нічого не будувалося, і нині можемо лише дивуватися, що Україна терпіла так довго таких шкідників. Наприклад, в Україні працювало 260 чи 270 цукрових заводів, 30 із них порізали на метал і продали – заробили на металі. Знищили заводи, фабрики, мільйони людей залишилися без роботи, поїхали у пошуках хліба за кордон. Шкоду, якої завдала державі окупаційна влада за 23 роки, можна порівняти хіба із шкодою татаро-монгольської навали у тринадцятому столітті. У 1991 році Україна мала 52 мільйони населення, а тепер – 45. Де поділося стільки людей, де – адже війни не було? Це – наслідки антиукраїнської діяльності в мирних умовах. Період Януковича від 2010 до 2014 року – це завершення бандитської діяльності проти української нації. Тут уже доходило до повного знищення України, це ми побачили, коли перемогла революція, переміг Євромайдан і почало проявлятися все, що було приховане від народу. Останній період Януковича – то не просто виконання завдання Путіна по знищенню України, а втілення спеціально розробленого сценарію. Було надане українське громадянство росіянам, котрі посіли посади в Міністерстві оборони, Службі безпеки, все робилося для того, щоб повністю заволодіти Україною, перетворити її на домініон Москви або на Малоросію. Наші вороги перейшли у прямий наступ, але Путін не розраховував на один несподіваний чинник (який виявився переможним у цих умовах, бо всі наші служби були паралізовані, армія майже знищена) – українці повстали! Коли постав Євромайдан, то десь на другий чи на третій день, мабуть, півтора мільйона людей приїхало у Київ – всі вулиці й площі довкола були заповнені, ніде було яблукові впасти! І цей опір виявився несподіваною силою для Путіна. А ще коли з’явився Правий сектор, коли перегородили дорогу на Грушевського, почали чинити опір владі, щоб скинути її, це був новий етап у нашій боротьбі проти бандитської влади. У тій боротьбі завдяки Небесній Сотні, завдяки самовідданим хлопцям і дівчатам Україна перемогла партію регіонів, і ми закінчили період історії, коли Україна була лише формально незалежною, почалася нова боротьба за нове суспільство. Це чітка межа, стратегічний поворот нашої історії.

Нинішнє вторгнення в Україну було давно сплановане

Але ми ще не встигли сформувати нову владу, як Росія полізла в Крим, скориставшись моментом. Насправді ж це вторгнення у Москві було давно сплановане. Їй не вдалося розв’язати громадянську війну в Києві, хоч для того було закинуто туди літаками спецназівців, зброю, вибухівку. Небесна Сотня – це ті лицарі, яких можна порівнювати із нашими українськими лицарями різних періодів історії. Вони загинули, але без тої смерті, без тої крові не могла відбутися перемога. Вона, та кров, поклала край минулому і започаткувала нову добу.

Левко Григорович запропонував вшанувати пам’ять Героїв хвилиною мовчання. Тишу, яка панувала в залі, мабуть, можна назвати абсолютною…

Наше суспільство складають люди різних поколінь, але кожен рік, який Україна проживає як незалежна держава, зміцнює незалежність, послабляє ворожі сили – це природний процес. Імперія ж не може існувати, якщо вона не розширюється. Як ми ставимося до агресії Росії? Це залежить від рівня національної свідомості кожного. Україна – велика країна, найбільша за територією в Європі, й населення численне. Але реально історія української нації яка? У 1654 році Хмельницький підписав договір Переяславський, був він такий чи ні – інше питання. Але то був раніший період, тоді заснувалася Гетьманщина, Росія мало на неї впливала. Але коли у 1709 році під Полтавою програли Мазепа з Карлом Дванадцятим, панування Московії над Україною значно посилюється. Лівобережна Україна з часом підпадає найбільше під вплив русифікації, пізніше, через сторіччя, підпадає і Правобережна, а Західна Україна потрапила ще пізніше, в період Другої світової війни. Тому вона менш зрусифікована, там збереглися українська культура й наші традиції. Ось яка різниця – різні частини України різну тривалість перебували під владою Москви. Чому Крим так легко піддався її наступу? Та тому, що ми мали окупаційну владу, яка у Криму не поширювала національну ідею. А Росія постійно брала звідти до п’ятисот хлопців і дівчат на навчання в Москву, в Санкт-Петербург, і вони поверталися в Крим уже як носії імперської ідеї. Росія ці два десятиліття готувала населення Криму до того, щоб зробити його російським. Можна звинувачувати Україну, можна, але як звинувачувати, коли уряд її був окупаційним? Тому й довелося нам пережити оце все. В очах усього світу Росія – агресор, хижак, окупант, Україна – жертва. Україна права у своїй позиції, бо не зазіхає ні на що. І це налаштовує світ бути прихильним до України, допомагати їй. Ми з вами розуміємо, що Захід не дасть Путіну проковтнути Україну – не з любові до неї, а тому, що не хоче, щоб на політичній арені знову з’явилася російська імперія. Без України ж Москва не може відродити імперію…

Національна свобода – найвища цінність у світі

Але надзвичайно важливо, щоб українці самі боролися за свою незалежність, бо без цього як може Захід допомагати? То буде слабка допомога. І тут постає питання: а що можуть зробити прості люди у цій ситуації? Оголошена часткова мобілізація – тисячі хлопців пішли у військкомат, стали на чергу, щоб їх покликали, коли будуть потрібні, записалися в Національну гвардію. Це в тому ж дусі, що й люди, які йшли на смерть на Грушевського, це також пробудження національної свідомості українців. Адже у “братній” Росії сімдесят п’ять відсотків опитаних сказали, що підтримують війну Путіна з Україною. Ще існує заклик: не купуй російські товари, забери вклади із російських банків, переключися з російських на українські сервери в Інтернеті, відправ кошти на користь своєї армії за мобільним номером 565. Реально вся нація стає на ноги, на військову мобілізацію. Тож я впевнений, що і ви, молоді люди, так само пройняті прагненням до перемоги, як і Небесна Сотня: треба згинути задля свободи нації – ми готові це зробити. Я завжди сповідував істину: нація, яка не хоче посилати своїх синів на смерть за національну свободу, не матиме незалежності, бо національна свобода – найвища цінність у світі. Й це не дивина для нас – козацької нації, здавна так було: частина села сіяла жито й гречку, а кілька хлопців сідлали коней, брали шаблі і їхали на Запоріжжя воювати проти всіх загарбників, які лізуть на українську землю. Батько благословляв, мати насипала в дорогу у вузлик рідної землі з городу. Вони знали, що проти сина буде ворог також із шаблею, і він може голову втратити, – смерть не лякала, переважала відповідальність за долю нації.

Полтавська битва в нашій історії – негативна віха

Свідомість людини дуже повільно змінюється. Однак бачимо, що в української нації нині з’явилася передова політична сила – молодь. На жаль, представники старшого покоління живуть умовними цінностями минулого, і вони досить міцні. Отже, завдання молодших – роз’яснювати, показувати, доводити свою правоту. Для прикладу: хто такий Мазепа? Ворог українського народу, ворог його дружби із російським народом, зрадник, поганий чоловік, якого проклинає Церква, – ось так нас учили 300 років. І коли Україна здобула незалежність і ми прочитали правдиву історію, то побачили, що Мазепа – славний син українського народу, не проклинати, а славити і шанувати його треба. Ось вам перехід від московської до української ідеології. А що таке петлюрівщина чи бандерівщина? Такий самий приклад! Коли починаємо аналізувати діяльність цих людей, бачимо, що це кращі сини української нації! А ви знаєте, що немає надійнішого способу прищепити любов до рідного краю, ніж показати героїчну історію його предків. І кожен із трьох названих наших героїв згинув у боротьбі за незалежність України. Свідомість людини змінюється повільно, бо й знання набуваються повільно. Щоб одержати атестат зрілості, потрібно одинадцять років – за два роки не виходить… Тому зміна світогляду української нації –тривалий процес. Ви маєте його прискорювати.

У полтавському готелі, де я ночував, мені подарували оцю брошурку – путівник “Музейне містечко “Поле Полтавської битви”. У ньому – прославляння Полтавської битви. Кого ми хвалимо? Якби не було цієї битви, поразки в ній, Гетьманщина проіснувала б довше, і взагалі ми не мали б рабства. З Полтавської битви починається жорстока російська окупація, в нашій історії це – негативна віха. Якби тоді переміг не Петро Перший, а Мазепа і Карло Дванадцятий, історія України була б зовсім іншою – ми не були б ізольовані на двісті років від Європи! Україну Господь наділив найкращою землею, розумними й талановитими людьми – за ці століття ми б уже були найзаможнішою, найкращою країною в світі! Ця ж битва загальмувала наш нормальний розвиток. А її тепер прославляють… Давайте дивитися принципово на все, що довкола нас відбувається, аналізувати, чи служить воно Україні, чи зміцнює воно наш дух, нашу ідеологію, чи, навпаки, рабство нам несе, робить із нас телят, щоб ми опускали голови і слухалися батога, який нас поганяє.

Імперіалізм як явище приречений

Левко Лук’яненко відповів також на запитання слухачів, яких найбільше непокоїть одне: чи не станеться знову так, що нинішнє патріотичне піднесення не матиме свого продовження через помилки влади, протистояння в народі, зовнішню агресію… Левко Григорович висловив своє переконання в тому, що українці цього разу зуміють захистити і вберегти свою незалежність. Адже нині змінився сам світ – існування певної імперії як такої ним уже не сприймається. Вітається свобода національних держав, і якщо після Другої світової війни до складу ООН входило таких 46, то за останні десятиліття незалежними уже стало дві сотні країн, і головні міжнародні норми спрямовані на підтримку права націй на самовизначення і засудження імперіалізму як явища.

– На цей раз Господь Бог нам допомагає, бо це відповідає тенденціям світового розвитку. Керівництво Російської Федерації ще чинить опір цим тенденціям, але й у Росії вони проявляться, імперія врешті розвалиться. Так само, як стали незалежними п’ятнадцять республік колишнього Союзу, так почнуть боротьбу за незалежність і кільканадцять автономних, які нині у складі Росії. І це буде завершення світового процесу антиімперіалістичного руху, – наголосив Левко Григорович. – А це сприятиме і зміцненню нашої держави.

По закінченні лекції-зустрічі студенти, придбавши книги, вишикувалися в чергу, щоб одержати автограф автора, Левка Лук’яненка, на згадку про ці незабутні години цікавого діалогу з легендарною особистістю.

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”