Порушуючи тему геройства, варто зупинитися докладніше на кількох питаннях. Яких особистостей вважають кумирами в нашій країні? Кого поважають, люблять, ким захоплюються наші співвітчизники, а кого незаслужено забувають? Аналізуючи цю проблематику, ми послуговувалися результатами наймасштабнішого поки що проекту «Великі українці», проведеного телеканалом «Інтер» майже два роки тому. Як ви пам’ятаєте, за допомогою анкетування було визначено сотню великих і потім після sms-голосування розподілилися місця. Результати телепрограми викликали природне питання: «Чи ж досить добре наші громадяни знають власну історію?». Адже у списку видатних постатей з’явилися і такі, що не мають до нашої країни безпосереднього відношення. Назва проекту – «Великі УКРАЇНЦІ», і він є своєрідним виявом пошани до української нації, та й до України як до незалежної держави взагалі. Ми самі обирали своїх героїв, сотню тих, які репрезентують історичне й культурне обличчя країни. На нашу ж думку, загальнонаціональними героями слід вважати людей, які відповідають наступним критеріям. По-перше, ці люди повинні народитися на території сучасної України або ж мати українське коріння. Проте, якщо людина жила, працювала і прославилася тут, то вона теж заслуговує на звання «Великий українець». До таких людей належить всесвітньовідомий лікар, новатор у кардіохірургії Микола Амосов. Не варто дивуватися, що він посів друге місце у списку «великих», адже за досягнення у медицині він отримав відзнаку людини ХХ століття. Саме завдяки Амосову люди зі смертельними вадами серця можуть сподіватися на одужання. По-друге, імена героїв не обов’язково мають бути відомі широкому колу людей. Приміром, пісню «Червона рута» чув і знає чи не кожен українець, а от про її автора, композитора і співака Володимира Івасюка чули далеко не всі. Це ж стосується і багатьох вчених, винахідників, які своїми досягненнями здивували світ, але маловідомі на Батьківщині. Так, небагато хто з нас може з певністю назвати рід діяльності таких людей як Іван Пулюй, Микола Пирогов, Ігор Сікорський чи Олег Антонов. По-третє, героями України не можуть бути суперечливі постаті, думка громадськості щодо яких або нечітко виражена, або занадто полярна – різкі «за» і не менш різкі «проти». Суспільству варто розібратися, втихомиритися, зайняти більш-менш визначену позицію, а вже потім карбувати імена (якщо вони того варті) на дошці слави. Це стосується, наприклад, Степана Бандери і Володимира Щербицького. Ніхто не може однозначно оцінити діяльність цих людей, бо поряд із великими гарними вчинками стоять не менш великі погані. Так, за правління Щербицького, з одного боку, посилювалася русифікація України, а з іншого – була надрукована найбільша кількість книг українською мовою. І ще – за його згодою була прихована інформація про вибух на ЧАЕС. От і розберіться: герой він для України чи ні? У цьому ж пункті слід замовити словечко і про сучасних політиків. У списку найкращих знаходимо Віктора Ющенка, Юлію Тимошенко і Віктора Януковича. Чи ж не з їхньою допомогою відбувалися і відбуваються чвари у країні, які далеко не на користь ідуть загальному становищу нашої держави? Чи ж не рано приписувати їм геройство, поки ми ще відчуваємо на собі удари їхніх «розбірок»? Завершуючи, важко втриматися від заклику нашому молодому поколінню. Любі співвітчизники! Вчіть історію, вчіться на її помилках і будуйте своє майбутнє! Ми будемо жити, творити, ставати героями, чи навпаки, але пам’ятаймо: той, хто не знає минулого, не збудує майбутнього. Надія Руденко
