Мені 15 років. Останнім часом усе більше замислююся над тим, для чого ми прийшли у цей світ, про сенс життя, про Бога. Дуже шкодую, що ці питання не можу обговорювати з найріднішими людьми – мамою і татом. Вони не зовсім безвірні люди, погоджуються, що «над нами щось таки є», - як вони кажуть. Але більше про це говорити не хочуть. Немає часу. У неділю вони підганяють роботу по дому, у релігійні свята відпочивають, бо працювати гріх. От і все. А мені хотілося б разом з ними помолитися. І ввечері, й коли сідаємо за стіл. Нехай би вже вранці, коли всі поспішають, кожен молився окремо, а так би всі разом. Я думаю, що і стосунки б між нами були більш спокійними, щирими. Тому що ми б завжди пам’ятали про Бога.
До віри в те, що Бог є, я прийшла сама. Багато думала над цим питанням, читала, дивилася телепередачі. Хочеться купити якісь книги релігійні, але вони не такі дешеві, потрібно просити гроші у батьків. Боюся, що реакція буде не зовсім позитивною. Хоча можливість є. Цікаво прочитати про життя святих, про їх подвиги. А особливо мені подобаються релігійні повчання: як жити, як ставитися до інших людей, заповіді. Колись нам у школі роздавали Біблії, та мені не досталося. Так прикро! Добре, що у бібліотеці є дещо з того, що мене цікавить, але ці книги в основному в читальному залі. Не будеш же цілий день там сидіти. Особливо ввечері. Та бібліотека і не працює довго.
Я молюся за своїх батьків, за те, щоб Бог увійшов у їхнє серце і ми всі разом молилися до нього.
Олена, м. Черкаси