Тонка павутина буденності часто перетворюється на заплутане кубло несподіваних зустрічей, вигідних знайомств, нескінченного списку обов’язків та сотень тисяч «мушу». Люди снують в цій павутині, немов мурахи, все поспішаючи зіткати з кольорових ниток власне щастя. У вічній суєті, у світі нерозберихи і болю, у хвилини радості та миті чорного смутку, ба навіть у моменти повного відчаю людині не дозволяє впасти на коліна, схилитися під тягарем невдач та обставин, вірний друг, помічник і наставник.
Хто такі друзі? Корисливі лицеміри чи янголи-охоронці, напівбожества чи поріддя пекла? Друг – це світлий промінь добра в темряві брехні, зрадництва і невдач, це споріднена душа, яка нагадує невеличку торбиночку, наповнену діамантами щирості, вірності, любові, це людина, яка здатна покласти на жертовник власне щастя заради блага близьких і рідних. Однак і друзі бувають різні: веселі й розважливі, серйозні і вітряні, впевнені в собі й несміливі, забіяки і слабкодухи, лідери і невдахи. Справжні друзі – то невеличка ниточка, яка піднімає тебе з океану бруду, соломинка, що рятує в біді, яскрава зірка, яка веде крізь роки і перешкоди, надійне плече і любляче серце. В очах друзів завжди можна побачити майже невловимий проблиск останньої надії і вічної віри, відчути пульс терпіння і зачерпнути життєдайної водиці із джерела наснаги.
Друзі, наче квіти: їх не може бути занадто багато, бо в сірій масі вони втрачають свою неповторність і вагомість. Друзі далеко не ідеальні, просто ми любимо, поважаємо і цінуємо їх навіть за недоліки. Й справді, лише близькі, можна сказати рідні люди, можуть розгледіти за темними кулісами недоліків чарівний і неповторний ансамбль переваг.
На мою думку, друг не стільки пізнається в біді, як виявляє, як-то кажуть «істинне обличчя арійця», в хвилини неймовірної радості, везіння, а то й слави своєї спорідненої душі. Так-так, саме у ту мить, коли товариш досягає найвищих вершин стає зрозуміло хто є справжнім другом, хто лише привласнює собі цей статус, а хто і взагалі не намагається робити вигляд «милого лицеміра» просто тихенько ненавидить вас за успіхи та інколи, як це не парадосксально, і за невадачі. Я вважаю, що вміння розділити з другом біду, загоїти його рани та по-справжньому порадіти за нього, тріумфуючи в сто разів більше, ніж сам володар небесного подарунку є найважливішими та найщирішими виявами істинної дружби. І будь-які слова в цей момент зайві, досить погляду, в якому грають іскри ейфорії від насолоди не власної удачі (що дуже важливо), а везіння друга. На превеликий жаль, такі друзі, наче якась рідкісна порода собак, зустрічаються, мушу сказати, не так вже і часто. Тому, якщо доля зробила вам подібний подарунок, цінуйте його і бережіть, намагайтеся, щоб щирість ваших відносин була взаємною.
Наталія Гончарова
Фото Світлани Довгенко
|
