Не будучи палким шанувальником легендарної рок-групи «Кино», дедалі частіше (ледь не щодня) переконуюся у дивовижній живучості творчості Віктора Цоя та її присутності в нашому ландшафті. Пригадується, як у дитинстві вичитував на парканах поширені написи «Кто не любит Витю Цоя, тот козел времен застоя», «Цой жив!», «Витя, мы тебя помним», а згодом чув його пісні на подвір’ях, у громадському транспорті та студентських гуртожитках. Принагідно спадає на думку один із музичних анекдотів:
«Іде продюсер репетиційною базою. Зазирає в перше приміщення, бачить люди щось грають.
– Що виконуєте? – запитує він.
– Класику, – кажуть йому.
– Зрозуміло, – киває продюсер, рушаючи далі.
– Що граєте? – цікавиться в інших музикантів.
– Джаз, – відповідають учасники колективу.
– Ясно, джаз.
Потім діяч шоу-бізнесу навідується у третю кімнату. Там сидить Віктор Цой і «бринькає» на гітарі.
– Що це?
– Рок, – спокійно говорить музикант.
– Це рок? – очманіло перепитує продюсер. – Ну кіно!»
Гаразд, це був ліричний відступ. Але що привертає увагу: подібна картина (чи, якщо зіронізувати, кіно) спостерігається і нині, через 20 років після загибелі Цоя. З наших стін не зникають запевнення, що «Цой в наших сердцах», плакати, футболки, балахони і рюкзаки із символікою «Кино» ніби непогано продаються, а професійні команди й вуличні музиканти виконують, хоч і не завжди вдало, нетлінні хіти Віктора. Не менший подив викликає той факт, що лави шанувальників класичного пітерського року поповнюють ті, хто народився тоді, коли Цоя вже не було серед живих. Вони, вочевидь, не пам’ятають усесоюзної «кіноманії» кінця вісімдесятих – початку дев`яностих років і переповнених стадіонів, однак, напевно, інтуїтивно відчувають, що ця творчість – змістовна, щира, чесна і справжня. На відміну від примітивних пісеньок незліченної кількості, як пише Оксана Забужко, «силіконовогубих порнотелиць», які заполонили мас-медійний простір.
Нова хвиля актуальності пісень Віктора Цоя пов’язана не лише з 20-ю річницею загибелі музиканта, але й з іншими чинниками. Адже, згадайте, композиції групи «Кино» були провісниками суспільно-політичного зламу в СРСР. Річ «Перемен», яких «требуют наши сердца», стала чи не головним саундтреком доби Перебудови, тематично перегукуючись із чудовим твором «Wind of Change» гурту «The Scorpions». Нині наше суспільство переживає чергову фазу випробувань «стабільністю і реформами», тому й відчуває потребу зіпертися на справжні непроминальні цінності, що закладені у творчості, зокрема, й Віктора Цоя. Тому спробуємо висловити припущення і певною мірою сподівання, що пісні артиста, громадянське й етичне звучання яких отримало новий імпульс і контекст, спонукатимуть людей не тільки вимагати змін, а й нарешті здійснювати їх.
Сергій Шебеліст
|
