Діти мабуть найщиріші істоти у світі. Їм завжди притаманна цікавість, тяга до пригод, вони захоплюються абсолютно усім і прагнуть якнайшвидше отримувати відповіді на всі питання, які виникають у маленьких допитливих голівках. Коли я була маленька зі мною сталась маленька пригода, яка стала уроком мені на все життя. Гуляючи по бабусиному саду я знайшла кокон гусені, з якого ось-ось мав вилупитись метелик. Звичайно ж мене це зацікавило і я захотіла поспостерігати за цим процесом. Я не відходила від своєї знахідки цілий день, боячись пропустити момент, коли метелик з’явиться на світ. І ось цей момент настав: у коконі з’явилась маленька щілина і звідти показались дві тоненькі лапки. Метелик борсався всередині і намагався прорвати захисну оболонку, щоб нарешті побачити цей світ. Я бачила як йому було важко і тому вирішила допомогти божому створінню, надірвавши кокон сильніше. Метелик, нарешті, випав на землю. Я затамувала подих і чекала доки він розправить свої шикарні крила, зробить кілька замахів у повітрі і полетить…але цього не сталося. Комаха вовтузилась на землі, копирсалась, витрачала масу сил, але так і не змогла полетіти... Згодом мама пояснила мені, що вилуплюючись із кокону крізь маленьку щілину, метелики скидають із своїх крил і тіла зайву рідину. А через мою «допомогу» комашка не змогла цього зробити, а тому і не змогла літати. Таким чином я зрозуміла, що допомагаючи там, де нас не просять, ми робимо тільки гірше. Допомога слабкому не робить його сильнішим, а, частіше за все, навпаки робить його ще слабшим. Власне так я отримала перший життєвий урок на тему: «Добрими намірами вимощена дорога до пекла». Каріна Кузьменко Фото С. Довгенко
