Звичайний літній ранок не віщував нічого особливого, аж поки у трубці телефону я не почула голос свого давнього доброго знайомого. Як виявилося, наша компанія збиралася в дорогу. І я, як справжній поціновувач екстремальних пригод, просто не змогла залишитися осторонь. Курс уже був обраний, ми їхали в Буки. Буки? Що за дивна і зовсім незнайома місцина? Та, як запевнили мене товариші, – розчарована я не залишусь. І знаєте, вони мали рацію. Невеличке на перший погляд, зовсім невиразне селище міського типу на Черкащині у глибинах свого існування ховає мальовничі та незвичайні краєвиди. Наш екскурсійний маршрут почався з водопаду Вир, заввишки два метра. На правому березі швидкоплинної річки Тікич лишилися руїни водяного млина. Неподалік від нього обростають травою великі кам’яні жорна, які у свій час перемололи не один центнер зерна. Стара гребля, що перетинає русло потічка, нагадує стіну зруйнованої фортеці. Берегом від млина за течією варто пройти трохи далі в гущавину лісу, вгору потічком – там є ще один невеличкий водоспад – не такий бурхливий, як Вир, але по-своєму мальовничий. Швидкоплинний Тікич своїми водами розрізає береги навпіл, тим самим утворюючи Великий каньйон, який власне, й тягнеться далі вниз по течії аж до сусіднього села. Круті та кам’янисті схили цього ще не відкритого дива природи сягають 25 метрів заввишки чим, мабуть, і приманюють сюди альпіністів із всієї України. От і ми, довго не думаючи, налаштувавши спорядження, долучилися до цієї цікавої, а разом із тим - корисної для здоров’я справи. Оля К