Безпритульність є майже у кожному місті чи містечку так само, як і в сільській місцевості. Лише покоління тому безпритульними були переважно літні алкоголіки, яких можна було зустріти на самому дні великих метрополій. Нині – це здебільшого одинокі молодики працездатного віку, хоча нестримно зростає категорія безпритульних, до якої належать родини з дітьми. Якщо безпритульні іноді можуть переночувати у притулках, які організовують різноманітні благодійні фонди, релігійні об’єднання, місцева влада, то у більшості випадків їм усе ж таки доводиться спати у покинутих будинках, машинах, вагонах, на вокзалах чи навіть на вулиці.
Ніхто не знає кількості безпритульних, оскільки практично неможливо вирахувати чисельність людей, якщо ті не мають постійного помешкання.
Втрата роботи, наркоманія, алкоголізм чи тимчасовий психічний розлад можуть призвести до несплати за житло, і результат – безпритульність.
А що ми спостерігаємо в наших містах: соціальні служби мало займаються цією проблемою. Нічого більше не залишається, як ночувати на вокзалах. Звісно, людям це не подобається, адже вигляд безпритульних відлякує. А хто-небудь з нас замислювався над тим, що трапилося з цією людиною, чому зараз вона у такому стані? Закликаю до небайдужості, адже все змінюється, і вже завтра ми можемо опинитися в такому становищі.
Єлизавета ЖУКОВСЬКА