У місті Лева, на Площі Ринок, 14, є міце, яке чи не найбільше спо-добалося нам під час екскурсії. Зовні воно зовсім непомітне і чудово за-масковане. Ми з хлопаками не одразу його знайшли - туди може потрапити лише справжній патріот.
При вході в під’їзд висить прапор, всередині оббита штукатурка і звисає якийсь кабель.
- Чи не підкажете, де тут кнайпа „Криївка”? – питаємо у якогось поважного пана.
- Постукайте в он ті двері, - сказав той, вказавши на двері, які зовсім непомітні у цьому під’їзді.
Ми постукали. У відповідь на наш стук відкрилося віконце, з якого голос:
- Скільки вас?
- П’ятеро,- кажемо ми.
- Москалі чи комуністи є?
- Немає.
І двері відчинилися. При вході стояв вартовий у формі УПА з автоматом ППШ.
Ідемо невеличкими місцями гвинтовими сходами вниз. Стіни біля східців оббиті дошками.
Нарешті, ми внизу, тобто у «Криївці». Перед нами досить приємне, затишне просторе приміщення. На стелі світ-лини, на яких зображені повстанці та члени дивізії СС „Галичина”. Стіни об-вішені зброєю, сувенірами та полицями, на яких багато літератури та дисків з патріотичними фільмами. „Криївка” – це законспіроване кафе.
Тут не працює мобільний зв’язок, оскільки цей заклад під землею. Досить в оригінальному стилі тут зроблено столики та табуретки, лунає патріотична музика. Задивившись на цей подих історії, ми гепнулися за перший столик, що був ближчим до шинквасу, з-за якого нам винесли меню у вигляді старої потертої газети. До нас підходить офіціант у військовій формі.
- Що замовляємо? – питає.
- 5 порцій „Лісової пісні” і 2 смальці, - відповідаємо.
- Вибачте, на жаль, смалець закінчився.
- А що ви можете порадити, як мастило до хліба?
- „Хрінові бурячки”, або „Сир по-домашньому”.
- І тоді порцію сиру.
- Чудово, зараз буде.
Нам принесли смачний сірий хліб, нарізаний товстими шматочками, а потім столові прибори та алюмінієвий посуд. Подали смачну печену картоплю з часником, салом та цибулею.
Ми ще ніде не побували, лише в «Криївці», а вже були задоволені поїздкою. Після такого обіду ми відчули себе синами великої нації. Подяку-вавши, знову вибралися на поверхню до шуму машин і заклопотаних людей. Які ми були задоволені, коли дивилися у заздрісні обличчя наших одноклас-ників, які, почувши нашу оповідь, шкодували, що не побували там, де ми.
Ігор СЛОТЮК,
Львівська обл.
|
