Мальовнича і неповторна моя рідна земля. Зелені луги і розлогі поля, квітучі сади і тихі води ставків. Це моя рідна міні-батьківщина, моє рідне село Вишневе. Тут я народився, ходив у дитсадок, навчався у місцевій школі. Моє село - це частинка Пирятинщини, Полтавщини, усієї України.
Моє село, в порівнянні з ін-шими, - зовсім молоде. Історичні дані говорять, що Вишневе за-сновано у 1962 році. Охайні вулиці, каштанові алеї, березовий гай - окраса нашої місцевості. Особ-ливо вабить погляд і звеселяє ду-шу весняна природа села, зокрема травнева. У цей час квітнуть каш-тани, буяють різнобарв’ям сади, поринають у зелені поля і луки. Молоді берези ніби кличуть до себе, змахуючи своїми тендітними гілками, плакучі верби біля ставків ваблять і кличуть до себе.
Існує легенда про моє рідне Вишневе. Колись давно наше село було невеликим хутірцем, який нараховував декілька хат, покритих соломою. Називався хутірець Власівка, а названий він у честь першого поселенця, Власа. Жили в цьому хутірці бідні люди, які мали лише трішки землі біля хатинок. А вся земля навколо належала багатому поміщику. Поступово хутірець почав розбудовуватись і перетворився в село, яке назвали Осове. Жили в ньому працьовиті та веселі люди. Але радість затьмарила війна. З кожної хати на фронт пішов чоловік, батько, син. Багато з них не повернулося з доріг війни. У ті роки багато осель було зруйновано, люди жили в землянках. Але вони не занепали духом. Після війни почали будувати нові будинки, уже цегляні, насаджувати сади. І чомусь виходило так, що найбільше люди садили вишень і, мо-же, тому вони назвали наше село Вишневе. Потім у селі з’явилися двоповерхові будинки, нові магазини, Буди-нок культури, лікарня, дитячий садок, аптека, школа, пошта. В останні роки відкрився будинок для пристарілих, школа стала середньою. Раніше на хуторі була лише одна вулиця, а тепер у селі їх декілька: Набережна, Молодіжна, Ювілейна, Жовтнева, Гагаріна, Чапаєва, Першотравнева та інші.
Оспівана краса Вишневого у творчості наших земляків, увіковічена у пам’яті її мешканців.
Я дуже люблю своє рідне село, таким, як воно є. Але все одно хотілося б, щоб воно далі розбудовувалося, не занепадало, як це трапляється в останні роки. Адже, де б ми не були, куди б не поїхали навчатися, - все одно Вишневе для нас, дітей, народжених у Вишневому, на-завжди є і буде нашою маленькою батьківщиною, найріднішою, найсвятішою землею. Тут живуть наші батьки, друзі, колись жили предки. Наше село - це частинка і нашої долі.
Зичу тобі, моє рідне Вишневе, процвітання, достатку, щирих, добрих і відвертих мешканців, миру і злагоди. Завітайте у Вишневе, воно вас зачарує своєю неповторністю і красою. Не пошкодуєте. Ласкаво просимо!
Олег Даниленко.
|
