Отже, скільки людей – стільки й думок. Але кожна думка, кожна позиція особлива і варта уваги. Навіть трішечки радує те, що на питання: «Чи існує сьогодні мода на українське?», - опитувані мною люди реагували по-різному. Отож, пропоную найцікавіші, на мій погляд, відповіді:
Альона, 18 років:
- Мода на українське існує! Особисто мені подобаються українські звичаї та обряди, українська кухня, вишивка, музика, а також прислів’я і приказки.
Кирило, 16 років:
- Я впевнений, що такої моди немає і не буде, тому що це зовсім не актуально сьогодні.
Ілона, 15 років:
- Вважаю, що розмов-ляти суто українською - дуже прикольно! І зі своїми друзями я інколи це практикую. А українську кухню, як на мене, всі взагалі обожнюють!
Ваня, 17 років:
- Мода на українське? А що це таке? Я можу сказати одне: українські люди настільки заклопотані своїми власними проблемами, що у них просто не вистачає часу на подібні дурниці.
Аня, 19 років:
- Я думаю, що сьогодні тільки і є мода на все українське. Зараз дуже модно розмовляти та писати чистою мовою, слухати сучасну українську музику.
Оля, 17 років:
- Як на мене, то мода існує, але не в такому масштабі, як би нам того хотілося. Прикро, але це так…
Наташа, 15 років:
- Я не байдужа до української мови, вона прикольна. Також мені подобаються кулінарні традиції нашої держави. Але я не прихильниця української літератури.
Льоша, 16 років:
- Мода існує! Мені подобаються українські дівчата!
Настя, 14 років:
- Так, існує! Український одяг, а також традиції – завжди у моді!
Юля, 19 років:
- Я вважаю, що на сьогодні українська мова ввійшла у моду. Чому? Можли-во, через те, що укра-їнський народ, нарешті, втілив своє споконвічне прагнення до незале-жності й уже тепер він став говорити та вира-жатися саме через власне, українське, а не запозичене у інших держав. Особисто мені най-більше подобається сама українська мова! Адже, як говорять: «Мова – душа народу». І, мабуть, це є і частинка моєї душі.
Мар’яна, 17 років:
- Ну, звичайно! Україна… Скільки в цьому слові… А які люди проживають в Україні, а з якими традиціями!
Віталік, 14 років:
- У світі українська мова - найбільш милозвучна. Я вважаю, що наша гордість - це українська мова, але ще мені подобається український футбол.
Стас, 21 рік:
- Ми маємо чудову мову і літературні твори, самобутні традиції, історію і славні перемоги. Головне – усвідомити свою приналежність до цієї нації і пишатися тим, що ми - українці, відчувати свою відповідальність за збереження і подальший розвиток величезного культурно-духовного спадку минулих поколінь. Маємо відчути себе українцями!

На завершення хотілося б розповісти про моїх двох однокласниць, Олю і Женю, які безпосередньо самі намагаються «творити моду на українське», і їм це вдається.
Оля Щирбул – талановита художниця. ЇЇ картини вражають! Виникає єдине питання: «Як можна лише за допомогою аркуша паперу та фарб створити справжній шедевр?». А таких шедеврів, намальованих Оленим пензликом, - чимало. Багато картин мають українську тематику. На них можна зустріти українські пейзажі, Шевченківську хату, українське село, предмети побуту, петриківський розпис... Цікавим є те, що усі свої роботи Оля підписує ім’ям Соломія, що також надає свій певний відтінок «українськості».

Женя Тихомирова – дівчина із прекрасним голосом. ЇЇ співом можна лише захоплюватися, бо співає вона справді незрівнянно. Женя є однією із вокалісток гурту «Коляда». Цей гурт виконує українські народні пісні у сучасній обробці. Це – гарно, сучасно, модно, і це вражає! Сама Женя переконана, що мода на українське не лише існує, а й стрімко розвивається.

Маю я й одного друга, який, на жаль, не вбачає в українському нічого особливого. Дуже хотілося б, щоб такі люди змінили свою думку, почали ди-витися на світ по-іншому, але згадую один вислів: «…Правда, як відомо, у кожного своя. Тоді б хотілося знайти істину, яка має бути спільною для всіх. А де знайти істину?». Можливо, для когось із вас Україна – лише пусте слово, але для мене - це моя земля, мій рідний куточок, такого немає більш ніде у світі! Є чимало країн, де б хотілося побувати, але жити я хочу тут! Тут я народилася, тут мені добре, тут усе близьке… Саме в Україні я відчуваю себе людиною, у цій державі мені хочеться працювати і творити добро для її процвітання, тут, в Україні, а не десь за її межами, я мрію прожити щасливе змістовне життя.

Не хочеться знову повторювати банальну затягану фразу, що нам, українцям, є чим пишатися… Ад-же той, хто любить свою Ба-тьківщину – і так пре-красно це розуміє, той, у чиєму серці ще змалечку зародилася повага до України, – не розгубить її, а пронесе через усе життя. Тож любіть свою Батьківщину, поважайте її минуле і творіть її майбутнє! А найголовніше – пишайтеся тим, що ви українці!
Юля Сабадишина,
м. Сміла.