Це велике й ошатне село, з прозорим чистим повітрям, тут легко дихати і творити, адже його різноманітна й неповторна природа надихає і пробуджує у душі кожного найприємніші почуття. Але особливістю села є музей-заповідник М.В. Гоголя, який мені пощастило відвідати цього літа. Коли я вперше ввійшла на подвір’я, мені здалося, що я опинилася зовсім у іншому світі, над моєю головою поспліталися гілочки бузкових кущів, які утворили живу арку, даруючи кожному гостю від себе пожовклий зморшкуватий листочок, як знак своєї гостинності й радості від того, що багатьом людям цікаво помилуватися красою гоголівських місць. Потім мені відкрився невеличкий майданчик, на якому, як горошинки, були розкидані невеличкі квітники з міріадами дрібних рожевих і синіх квітів, а перед самою садибою письменника ріс найбільший з них. І, дивлячись здалеку на будинок, здавалося, що він потопав у хвилях жовтих нагідок і синьо-рожевих петуній. Мені було дуже цікаво розглядати кожний куточок цього великого двору. Я ходила садом Гоголя, де росли найрізноманітніші дерева: алича, груші…, відцвітали останні дикі квіти та подекуди запізнілі кульбабки ще додавали похмурому саду сонячного настрою і нагадували веснянки на юному обличчі. І справді юному, адже сад самого письменника не зберігся. Що це? Ні, мені здалося. А може, й не здалося. За деревом на протилежному березі ставка майнула чиясь тінь у чорному і блискучому плащі. Це, напевно, Гоголь вирішив подивитися, хто потурбував його сад, або ж явився помилуватися його красою. А й справді, неповторною красою.
Мою увагу привернув великий сірий камінь, який стояв зовсім недалеко від ставка. Проте, він не звичайний, а як сказав мені ек-скурсовод: «Це камінь бажань, і кожний, хто сяде на нього, матиме здійснене бажання». Я теж загадала і рушила розглядати будинок письменника.
Він надзвичайно гарний і дуже великий. З усіх сторін його оточили стрункі, наче струни скрипки, рожеві мальви. Цей дім був патріархальним, відкритим, і той, хто не мав свого кутка, міг отримати тут теплий прийом від господарів, незважаючи на матеріальне становище. Будинок береже безцінні речі, які належали М.В. Гоголю. Мені пощастило побачити портрети його батьків - Василя і Марії Гоголь-Яновських, рукописи, листи, власні картини, речі сестер письменника, старовинні меблі, годинники, скрипку, яку юний Микола отримав від батька та матері в подарунок... Усе вражало своєю величчю і безцінністю. Перебуваючи у цьому будинку, я відчула подих історії - дух минулих часів, ознайомилася із життям свого відомого земляка.
Переходячи з кімнати в кімнату, я розглядала все цікавіші речі, що мали свою особливу історію - родові герби, які нагадували про військову доблесть прадідів. А предки цього сімейства по родовій лінії бабусі, уродженої Лизогуб, належали до старовинного малоросійського роду, відомого у часи Богдана Хмельницького. Коли я ввійшла до кімнати матері письменника, то побачила безліч цікавого, відчула тепло, яке йшло від кожного предмета, адже Марія Іванівна була дуже доброю людиною і дбайливою матір’ю. Серед експонатів у цьому музейному залі я зустріла справжню реліквію – медалі М.І. Гоголь-Яновської за участь у Вітчизняній війні 1812 року. Для потреб армії вона з чоловіком внесла до скарбниці значну суму грошей, а також фураж і харчі. Патріотичні почуття завжди були сильними в домі Гоголів. Але особливо мене заворожували власні речі Миколи Васильовича, здавалося, що він і тепер сидить за своїм письмовим столиком з пером у руках і пише найвизначніші твори: чи то «Тараса Бульбу» , чи то «Вечори на хуторі близь Диканьки». Кожний предмет захоплював мене, до кожного хотілось доторкнутися, щоб відчути, яка вона, та історія.
Вийшовши з будинку, я подумки помандрувала великим і неповторним світом Миколи Гоголя, попрощалася з ним і вирушила додому, але про цю подорож ще довго буде нагадувати жовтий зморшкуватий листочок, який мені подарувала гілочка бузку.
Наталія Кузьменко,
с. Вовчик, Полтавщина.
|
