Важливу роль відіграв Євген Гребінка у житті, у творчому розвитку раннього Шевченка. З Шевченком Гребінка познайомився через свого приятеля І. Сошенка десь у другій половині 1836 року. Сошенко, маючи намір допомогти майбутньому авторові «Кобзаря», визволився з кріпацтва, розповів про нього своїм друзям, зокрема, Гребінці, який забажав зустрітися з земляком. Шевченко зразу викликав симпатію у Гребінки, зачарував його своїми талановитими малюнками. Після першої зустрічі Гребінка почав часто запрошувати Шевченка до себе, давав йому книжки, часом допомагав матеріально. Не один раз Шевченко був присутній на літературних вечірках у Гребінки, уважно прислухаючись до розмов і суперечок на найрізноманітніші теми. Гребінка і його друзі сприяли ознайомленню молодого Шевченка з новинами тогочасного російського й українського життя, з творами Котляревського, Гулака-Артемовського, Пушкіна, Грибоєдова, з діяльністю перших збирачів української народної творчості, творчості М. Максимовича, М. Цертелєва та інших. «У гуртку Гребінки, - підкреслює російський дослідник творчості українського поета Ф. Прима, - Шевченко побачив дружнє ставлення російських літераторів до українського народу і його культури. Ідея народності, якою жила передова російська література 30-х років, створювала дуже сприятливі умови для швидкого розвитку світогляду і естетичних поглядів молодого маляра-поета. Про те, що вірші Шевченка дуже сподобалися Гребінці й викликали його захоплення, свідчить лист до Г. Квітки-Основ’яненка від 18 листопада 1838 року. Гребінка, повідомляючи Квітку про столичні новини та про хід справи з підготовкою майбутньої «Ластівки», писав: «А ще тут у мене один земляк Шевченко, що за завзятий писать вірші, то нехай йому сей та той! Якщо напише, тільки цмокни та вдар руками об поли! Він дав мені гарних стихів на «Збірник»». З опису цензурного рукопису «Ластівки» довідуємося, що ще були такі твори Шевченка: «Вітре буйний», «Причинна», «На вічну пам’ять Котляревському», «Тече вода в синє море…» і уривок із поеми «Тарасова ніч». Наприкінці 1839 року Гребінка познайомив Шевченка зі своїм земляком – полтавським Дідичем П.І. Мартосом, який згодом у своїх спогадах цілком безпідставно твердив («Вестник юго-западной и западной России» 1863 р. №4), ніби він перший виявив у Шевченка поетичний талант і умовив його підготувати» «Кобзар». Насправді ж ініціатором видання «Кобзаря» був Гребінка. Коли Гребінка побачив, що видання підготовленого ним збірника затримується, він порадив Шевченкові підготувати окрему книгу поезій, а також познайомив його з Мартосом, розраховуючи на кошти останнього. П. Мартос погодився. Як доведено зараз документально шевченкознавцями, цензор П. Корсаков (близький знайомий Гребінки і Мартоса) дозволив друкування «Кобзаря» спочатку приватно 12 лютого, а не 7 березня 1840 року, коли Гребінка подав рукопис до Петербурзького цензурного комітету. 7 ж березня рукопис з цензурним дозволом було повернуто авторові через Івана Левченка, приятеля Шевченка. У квітні 1840 року 1-й «Кобзар» побачив світ на кошти П. Мартоса. Наступного – 1841 року, на книжкових полицях петербурзьких крамниць з’явилася і «Ластівка». У ній було надруковано уривок із поеми «Гайдамаки» («Галайда»). До цього уривку з «Гайдамаків» Гребінка подав примітку: «Порадував нас торік Шевченко «Кобзарем», а тепер написав поему «Гайдамаки». Гарна штука, така смашна, мовляв, як у Спасівку та у жаркий день після обіду гарний кавун! Їси і ще хочеться – і читаєш, і не одірвешся. Оце вам для приміру з неї перша глава. А там дальше усе лучше й лучше. Штучка, я вам скажу!» Гребінка, отже, не тільки вмістив у «Ластівці» уривок із нової поеми Шевченка, але й вважав за необхідне повідомити читачів про те, що вона вже завершена автором. Та й своє захоплення Гребінка висловлює тут щодо всього твору, а не окремої його частини. Все це зайвий раз говорить про те, що ранні твори Шевченка ще до їх опублікуванння були добре відомі Гребінці, більше того, він допомагав поету своїми порадами. Вдячний Тарас присвятив Гребінці у першому виданні «Кобзаря» поезію «Перебендя», а трохи пізніше намалював його акварельний портрет. Дружні зв’язки з Гребінкою підтримує Шевченко і на початку 40-х років. У середині травня 1843 року Гребінка і Шевченко виїхали на Україну. Вирушаючи на Україну, Шевченко мав дещо ідилічне уявлення про свою батьківщину (адже він не був там із 1829 року). Кілька днів у червні 1843 року гостював Шевченко у Гребінки на хуторі Убіжище, а також інших поміщицьких маєтках, де мав повну можливість переконатися, чого вартий «рай», створений уявленням сучасних йому письменників ліберально-поміщицького настрою. Потрапивши до Г. Тарновського в Качанівку і побачивши на власні очі «принади» життя уярмленого селянства, Шевченко пізніше у повісті «Музикант» піддав нищівній критиці кріпосницьке обличчя власника маєтку. На початку 40-х років Шевченко як обдарований художник і поет став добре відомий у Петербурзі й далеко за його межами. У цей час формуються його революційно-демократичні погляди, він виступає проти феодально-кріпосницької держави. Гребінка ж продовжує залишатися на позиціях ліберального панства, яке, виступаючи проти окремих вад тогочасного життя, прагнуло лише підправити, дещо поліпшити дійсність. Він змінює свої обов’язки із впливовими вельможами вищого світу, шукає урядових нагород, підносячи наслідникові Миколи І свою нову поему «Богдан». Незгодами передусім ідейного характеру можна пояснити той факт, що Шевченко змінює своє ставлення до Гребінки, назавжди розходиться з ним. Шевченко змінює посвяту Гребінці поезії «Перебендя» (як і П. Мартосу «Тарасової ночі»), жодним словом не згадує про нього в автобіографічних повістях, листуванні. І все ж, оцінюючи значення Гребінки в особистій і творчій біографії Шевченка, необхідно пам’ятати, що воно було надзвичайно великим. Особлива заслуга Гребінки в тому, що за його безпосередньою участю побачив свій перший «Кобзар» - ця справді епохальна книга, що, за словами Івана Франка, «відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухнула, мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову». В. Бойко, народний Косацький поет
