Не знаю, чи є ще такий народ як наш, який вагається, якою мовою розмовляти. Коли починаєш думати про це, то стає боляче, серце стискає образа за те, що люди таким чином зневажають свою власну мову, відставляють її на задній план, роблять непотрібною. А українська мова – наймилозвучніша у світі. Якщо згадати історію, то в індіанських, африканських та австралійських племен не було розмежувань щодо вибору, якою мовою розмовляти. От нам потрібно брати приклад із них. Наші предки пережили важкі часи: революції, голод, війни. І вижили вони завдяки тому, що на озброєнні у них було слово. Рідне слово… Українське… Наші діди і прадіди боролися за те, щоб ми сьогодні не існували, а жили. Вільно жили на своїй землі, їли свій хліб, розмовляли рідною мовою. У часи, коли українською мовою забороняли писати та розмовляти, видатні діячі того часу, незважаючи на всі заборони, писали, не давали українському слову вмерти. Слово підіймало на боротьбу, допомагало у війні, збирало родину за одним столом. А зараз, коли ми вільні й заборон більше не існує, ми самі не хочемо розмовляти рідною мовою. Хочеться, щоб українська мова була офіційною не лише на папері, а й у повсякденному житті. Хочеться чути українське слово на вулиці, в магазині, у транспорті. Розмовляти українською – це не просто модно, це необхідно. Молоде покоління може розвивати рідну мову, їм і «карти в руки». Аліна ЮНАК Фото Світлани Довгенко
