У нашій країні, напевно, найбільш проблемним після фінансового є мовне питання. Скільки політичних кампаній та ідеологічних програм будувалося на ньому, - неможливо перерахувати, а віз, як кажуть, і нині там. Із приходом нової влади (точніше, з поверненням старої) проблема, можливо, зовсім зайде у глухий кут. Проте, ніхто з політиків, як це не дивно, не закликає нас задати самим собі найпростіше питання: яка саме мова є для тебе рідною і взагалі, що саме ти вкладаєш у поняття «рідна мова»?
Відповідь на це, доволі просте питання, звісно, залежатиме як від почуття національної приналежності, так і від совісті того, хто відповідає. Цікавим є і те, що ідеологічна складова нашого характеру, очевидно, буде різнитися з практичною поведінкою. Якщо ми, роблячи трьома пальцями символ тризуба, будемо говорити, що так, нашою рідною мовою є українська, а потім, їдучи в транспорті чи, наприклад, зайшовши в магазин, почнемо перекручувати язик (і «язык» теж), намагаючись звернутися більш «популярною» російською, то про яку щирість можна тут говорити. Або ж навпаки, гордо піднявши голову, заявимо, що наш дідусь у третьому поколінні є росіянином, тому і я росіянин (росіянка). Самі ж при цьому так «шокаєм» і «гакаєм», що викликає не те що сміх, а навіть певний наліт суму.
Чому ж наші думки розходяться з нашими діями? Цьому може бути багато пояснень, але основною причиною є те, що, можливо, ми, українці, в порівнянні з іншими народами, не маємо такого всепоглинаючого та непохитного відчуття патріотизму, національної гідності.
Ми захоплюємося чужою культурою, намагаємося вивчити більше мов, щоб бути ближче до Заходу, і не задумуємося, що ті самі англійці настільки люблять свою рідну мову, що навіть не хочуть вчити будь-яку іншу, правда, їм легше, адже їхня мова є загальновживаною, світовою, проте це в нашому випадку не так важливо. Та що там англійці – ті самі латиноамериканці, потрапивши до США, намагаються по мірі своїх можливостей плекати іспанську, навіть незважаючи на утиски, які вони через це зазнають. Це, напевно, і є тим, з чого складається патріотизм. Проте, і ми маємо чим пишатися, адже наші співвітчизники в Америці чи Канаді намагаються, хоч якось розвивати рідну мову, відкриваючи свої культурні центри та школи.
Розкривати цю тему можна нескінченно довго, проте на одних роздумах далеко не заїдеш, а до практики у нас, як зазвичай, руки не доходять. Водночас треба розуміти, що не всі підходять до мовного питання з байдужістю, і що для когось боротьба з цією проблемою є важливою частиною життя, але, на жаль, такі люди у нашій країні - у меншості.
Поки вони думають, як прищепити тобі палке і щире бажання говорити рідною мовою, ти, збираючись в університет, слухаєш по радіо зарубіжний, а не український, музичний продукт, усе так само «передаєш за проєзд» і повторюєш в голові раніше завчені рядки «солов’їної», які маєш здавати на парі викладачеві, щоб отримати свої, такі бажані бали.
Леся Ганзя
|
