Видатному композиторові, автору легендарних «Червоної рути», «Водограю», «Двох перстенів» Володимирові Івасюку 4 березня виповнилося б 60 років. Президент Віктор Ющенко посмертно присвоїв Володимирові Івасюку звання Герой України. „Коли ми говоримо про Івасюка – ми говоримо не тільки про українську пісню. Через пісню він проявив для багатьох мільйонів забуту, втрачену національну свідомість”, - наголосив Віктор Ющенко. Також Президент підписав указ про вшанування пам’яті композитора. Володимирові Івасюку судилося прожити всього 30 літ. Почавши творити в застійні брежнєвські часи, коли все національне влада сприймала як вороже, він зазнавав постійних утисків з боку чиновників від культури, що, зрештою, призвело до його трагічної загибелі. Народився Володимир Івасюк 4 березня 1949 року в Кіцмані Чернівецької області. Як і всі, навчався у школі, але мав у душі таку Божу іскорку, що дається далеко не всім. Для Володі світ змалку був музикою, яка, як джерело, б’є із скрипок та цимбалів. Про своє захоплення музикою говорив так: «Без народного ґрунту — я ніщо. Для мене український фольклор як підручник». Зима 1968 року минула для України під звуки його пісень. «Я піду в далекі гори», «Мандрівний музикант», «Ти признайся мені…». 13 вересня 1970 року вперше пролунала «Червона рута». Пролунала на всю Україну. Було тоді Володимирові 21 рік. Молодий композитор пристрасно шукав нові теми, сюжети, образи. Так з’явився незабутній «Водограй». Його пісні відразу ж стають надзвичайно популярними, западають глибоко в душу. Здається, байдужих не було: поява на сцені Василя Зінкевича, Назарія Яремчука та Володимира Івасюка зривала шквал оплесків. З його піснями на велику естраду вийшла й Софія Ротару. Непідвладні часові «У долі своя весна», «Запроси мене у сни», «Жовтий лист», «Два перстені», «Пісня буде поміж нас», «Я — твоє крило», «Літо пізніх жоржин», «Вернись із спогадів», «Тільки раз цвіте любов» та багато інших творів назавжди ввійшли до золотого фонду української пісні. Володимир Івасюк – автор ста семи пісень, музики до кількох спектаклів, п'ятдесяти трьох інструментальних творів. Був професійним скрипалем, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі. Майстерно виконував свої пісні. Як зазначає музикознавець Я. Ласовський, pfd«поєднання традиційних елементів української народної музики на Заході дали б Івасюкові за інших обставин нагоду конкурувати з такими популярними та майстерними піснярами як Мішель Лєґран у Франції, Ніно Рота в Італії, Джон Леннон і Пол Маккартні у їхній найкращій формі…» Володимирова доля, немов блискавка, вихопилася раптово, висвітлила його поетичну душу, назавжди залишивши свій відблиск у нашій пам’яті. Гірко й боляче усвідомлювати, що життя молодого талановитого композитора було трагічно коротким. У квітні 1979 року Володимир Івасюк пішов з дому і не повернувся. За три тижні його знайшли повішеним у лісі. Офіційний висновок — самогубство, але цьому ніхто не повірив. Всі знали, що Івасюка було вбито. У ті скорботні дні, коли Івасюка не стало, у газетах заборонили друкувати некрологи і співчуття родині Івасюків. А в день похорону саме на цей час всюди призначили комсомольські та партійні збори з обов’язковою явкою, навіть були вказівки із погрозою відрахувати з навчальних закладів або звільнити з роботи. 22 травня 1979 року Україна провела у вічність свого сина. Більше ста тисяч людей ішли вулицями Львова на Личаківський цвинтар, щоб віддати останню шану митцеві, який піснями розбудив приспану національну свідомість, ставши символом України. Його немає в живих, але живуть його пісні, які стали народними. Вони — наше національне багатство. Бережімо їх, бо без них будемо духовними жебраками. Хай водограй пісень Володимира Івасюка піднімає українців над буденною суєтою.
Підготовлено Головним управлінням інформаційної та внутрішньої політики Полтавської облдержадміністрації
