Полтавщина дала Україні величезну кількість видатних діячів культури, мистецтва, літератури й науки. Ця благодатна земля дала Україні і велику кількість діячів, які служили своєму народові у священному сані. Одним з таких, на жаль, тривалий час заборонених радянським тоталітарним режимом, але не забутих полтавцями синів нашого благословенного Богом краю, є Святійший Патріарх Київський і всієї України Мстислав (Скрипник). Патріарх Мстислав є феноменальною постаттю в історії України і одним з найвизначніших ієрархів Української Православної Церкви. Народився Патріарх Мстислав (у миру Степан Іванович Скрипник) 110 років тому, 10 квітня 1898 року, в православній глибоковіруючій родині козака Полтавського козацького полку Івана Скрипника та Маріанни Петлюри (рідної сестри Голови Директорії Української Народної Республіки, Головного отамана військ УНР Симона Петлюри). Батьки з раннього дитинства прищепили своїм дітям любов до Церкви та рідного народу.

На зорі дитинства Степан, очевидно, не мріяв про духовний сан. Дотримуючись традицій свого козацького роду, він обрав військову кар'єру. Відтак після навчання у Першій Полтавській класичній гімназії він вступив до Козачої старшинської школи в Оренбурзі. Згодом брав участь у національно-державних змаганнях. Служив у війську УНР під проводом Симона Петлюри. Отримав поранення і пережив польський табір для військовополонених у Каліші.

Після звільнення з полону залишився в Польщі, де закінчив Варшавський інститут політичних наук. У 1930 році Степана Скрипника обрали депутатом Польського сейму від Волині і Полісся (ця частина України до 1939 року була під владою Польщі). В сеймі він палко відстоював інтереси православного населення Волині, яке польська влада намагалася насильно ополячити, руйнуючи православні храми й всіляко притискаючи православних віруючих.

Напередодні Другої світової війни трагічно загинула дружина Степана Скрипника. Лише глибока віра і побожне виховання дали сили перенести цю страшну подію й ствердити майбутнього єпископа у рішенні повністю віддатися служінню Богові і своєму народові, котрий як ніколи потребував саме такого жертовного служіння.

У перші роки війни з благословення митрополита Варшавського Діонісія (Валединського) на окупованій нацистами Україні відродилася Українська Автокефальна Православна Церква. Її адміністратором став архиєпископ Луцький і Ковельський Полікарп (Сікорський). У ці жахливі дні Степан Скрипник прийняв чернечий постриг з ім'ям Мстислав і священний сан. 14 травня 1942 року таємно від нацистів архимандрита Мстислава було висвячено в єпископа Переяславського. З цього часу розпочинається його бурхлива церковна діяльність. Але своєю активністю він викликав незадоволення німецького окупаційного режиму, який не був зацікавлений у зміцненні Української Церкви. Єпископу Мстиславу заборонили будь-які виїзди, але він зігнорував цим наказом і взяв участь в об'єднавчому соборі в Почаївській Лаврі, який з'єднав дві частини Української Церкви в одну Українську Автокефальну Православну Церкву. В результаті єпископ Мстислав потрапив до камери смертників. Тільки Божа милість врятувала майбутнього Патріарха від розстрілу. В останні роки війни єпископ Мстислав організовує евакуацію духовенства з родинами з території фронтових баталій.

Українське церковне життя долею історичних обставин перемістилося на чужину, в країни Європи та Америки. Після війни адміністрація УАПЦ доручила єпископу Мстиславу опіку над вірними в Англії, Австрії, Бельгії, Німеччині та Франції. У 1947 році архиєпископ Мстислав очолив Українську Православну Церкву в Канаді, а з 1949 року - УПЦ у Сполучених Штатах. Усі свої сили ієрарх покладав на те, щоб об'єднати православних українців діаспори. Це йому вдалося. Завдяки його енергійності і жертовності в містечку Баунд-Брук поблизу Нью-Йорка було збудовано духовний центр Українського Православ'я в діаспорі. 1971 року митрополита Мстислава обрали першоієрархом Української Православної Церкви у США та всієї діаспори.

1991 року радянська безбожна імперія розпалася. В Україні почалося відродження Української Автокефальної Православної Церкви. 6 червня 1990 року на історичному Соборі, що відбувся у Києві, митрополита Мстислава було одностайно обрано першим Патріархом Української Автокефальної Православної Церкви. У перші роки незалежності в похилому віці Святійший Патріарх Мстислав двічі відвідав рідне місто. Його зустрічала українська інтеліґенція, духовенство, народ. Незважаючи на свій вік і тілесну неміч, Патріарх мав усе той же жвавий дух і ревність у палких промовах-проповідях.

Святійший плідно працював на прославу Церкви Христової та українського народу і заклав основу української православної свідомості на багато поколінь вперед. Патріарх Мстислав став не лише першим в історії Патріархом Української Православної Церкви Київського Патріархату, а й символом перемоги українців на шляху до своєї духовної свободи й бажання шанувати Бога рідною мовою, співом, глибокою вірою і любов'ю. 11 червня 1993 року на 96 році Святійший Патріарх спочив у Бозі. Велична і незламна духом постать цього вірного сина нашого народу повинна посісти належне місце серед плеяди видатних українців, котрих дарувала Україні і світові Полтава.

Єпископ Полтавський і Кременчуцький Української Православної Церкви Київського Патріархату Федір