П`ятниця, 21.07.2017, 21:50

Світ молоді

Інтернет-видання для школярів, студентів та молоді, яка хоче знати все!

Меню сайту
Реклама
Наше опитування
Що вас найбільше радує з приходом весни?
Всего ответов: 664
Міні-чат
300
Реклама
Коментарі
01.04.2016

ДІВЧИНА-ЗАГАДКА

приветик

12.09.2015

ДІВЧИНА-ЗАГАДКА

прівет

04.05.2015

УКРАЇНСЬКИЙ СОННИК

менi приснилось лелека i чорна лебiдь що це буде

21.04.2015

ПИРЯТИНСЬКИЙ ПЕЙСМЕЙКЕР НА 4 ГОДИНИ

Дуже приємно читати про земляків такі гарні новини. Так тримати, Ярославе!

01.04.2015

ДОБРОВОЛЕЦЬ З ПИРЯТИНА: У ВІЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ МЕНІ СПОКІЙНІШЕ, АНІЖ У ТЕПЛІЙ ХАТІ

Ми дякуємо таким чоловікам як Сергій Ящук. Нехай Бог береже їх, а ми будемо молитися за те, щоб вони повернулися до своїх домівок живими і неушкоджени...

Реклама
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Видатні українці » Видатні українці

І В ПЕТЕРБУРЗІ ВІН БУВ УКРАЇНЦЕМ
2 лютого цього року виповнюється 200 років від дня народження Євгена Павловича Гребінки (1812-1848), який став відомий читачам та письменницькому світу як український і російський письменник.
Відомий літератор увійшов у літературу як талановитий байкар, поет, автор оповідань, повістей, романів, нарисів, статей, задушевних поезій, окремі з яких стали народними піснями і улюбленими романсами. Писав твори українською і російською мовами.
Народився 2 лютого 1812 року на Полтавщині, недалеко від Пирятина, на хуторі Убіжище в сім’ї дрібного поміщика. Батько Євгена – Павло Іванович Гребінка, був власником 50-ти кріпаків. Брав участь у військових походах проти турків, воював із французами у 1812 році. У чині гусарського штаб-ротмістра пішов у відставку й у своєму хуторі зажив спокійним родинним життям. Від другого шлюбу з дочкою пирятинського козака - Надією Іванівною Чайковською - народився син Євген, майбутній письменник.
Його дитинство проходило серед добрих людей, а їхні розповіді про старину, народні легенди та перекази збагачували уяву допитливого хлопчика. Початкову освіту маленький Євген одержав дома, а коли йому виповнилося 13 років, батько відвіз його у Ніжинську гімназію вищих наук князя Безбородька. Євген тяжко переживав розлуку з батьками, та згодом втягнувся у навчання, подружився з ровесниками, з окремими вчителями, які стали для юнака добрими порадниками і наставниками. Вчитель латині І. Кулжинський допомагав йому вибирати твори для самостійного читання, був першим рецензентом-критиком його перших літературних спроб. З теплотою він згадував свого учня: «Повсякчас веселий, повсякчас усміхливий, повсякчас люблений усіма – і товаришами, і вчителями, - з відкритим, розумним і добрим обличчям, Євген Павлович, як його величали навіть учителі, звичайно, жартома, вчився добре… Не пам’ятаю, як він зблизився зі мною, але це втішне, веселе дитя стало моїм улюбленцем, і не минало того дня, щоб Гребінка через тин не перелазив до мене. У мене брав читати журнали та альманахи, розповідав мені про свої заняття і, нарешті, почав показувати мені свої вірші. Я милувався цим кучерявим веселим хлопчиком і називав його втіленою юністю». І. Кулжинський допомагав Гребінці розвинути поетичний талант і навіть намагався посприяти публікації деяких поезій, проте це не вдалося зробити. Гребінку, як і інших гімназистів, тягнуло до поезії, насамперед, сучасників: О. Пушкіна, К. Рилєєва. Дуже любив він читати поезії Байрона, Шіллера, Жуковського. Великий вплив на своїх учнів мали прогресивні професори-вільнодумці: М. Бєлоусов, К. Шапалинський, І. Ландражин та інші. М. Гоголь захоплено писав про М. Бєлоусова своєму товаришеві Г. Висоцькому: «Я не знаю, чи можна достойно вихвалити цю рідкісну людину. Він поводиться з усіма нами, як із друзями своїми, заступається за нас проти зазіхань конференцій та професорів-школярів». На цих прогресивних професорів полетіли доноси один за одним. Дісталося і Гребінці: йому нагадали подію п’ятирічної давності, коли наглядач гімназії Є.І. Зельднер відібрав у нього оду О. Пушкіна «Вольность». Довелося писати пояснення. Згодом професорів К. Шапалинського, М. Бєлоусова було звільнено з роботи за «шкідливий вплив на молодь». Проте, зерна добра і справедливості проросли в душах їх вихованців і пізніше їхні імена стали добре відомими в літературному світі – це М. Кукольник, М. Гоголь, М. Мокрицький, Є. Гребінка.
Сімнадцятирічним юнаком Гребінка почав перекладати пушкінську «Полтаву» українською мовою. У гімназії користувався успіхом серед студентів. Так, у листі до батька 15 жовтня 1829 року він писав: «Я читав у класі… твір у віршах «Степной курган», і полтавці з любові до батьківщини кричали від захвату і після класу обіймали мене, вигукуючи вірші Жуковського:
… о родина святая!
Какое серце не дрожит,
Тебя воспоминая!
Пізніше його вірш, прочитаний у класі, було надруковано під назвою «Курган» у журналі «Сын отечества» (1834 р.). 1831 року Гребінка закінчує Ніжинську гімназію і повертається на батьківський хутір, збирає народні пісні, в «Украинском альманахе» публікує вірш «Рогдаев пир» та в «Московском телеграфе» - уривок із перекладу «Полтави» О. Пушкіна. Невдовзі Є. Гребінку було зараховано офіцером 8-го козацького полку, що мав придушити виступ поляків. Однак, розчарування офіцерським життям прискорило його відставку, і Є. Гребінка повертається до родини. Не знаходив юнак радості і в одноманітному провінційному житті.
1834 року Євген Гребінка переїжджає до Петербурга, влаштовується чиновником у Комісію духовних училищ, але, невдоволений канцелярською роботою, одночасно починає займатися викладацькою діяльністю. Вустами героя повісті «Записки студента» він розкриває своє розуміння призначення педагога: «Мне кажется, нет святее этой обязанности…». У Петербурзі Євген Гребінка також і друкується. У 1834 році українська петербурзька громада тепло зустріла його книжку байок «Малоросійські приказки». Окремою книжкою вийшов його переклад «Полтави» з присвятою О. Пушкіну. Часто друкувалися і прозові твори Є. Гребінки у столичних журналах і альманахах. Окремими виданнями з’явилися «Рассказы пирятинца» (1837 р.), «Путевые записки зайца» (1844 р.).
У 1838 році Гребінка викладає російську мову і літературу у дворянському полку у Другому кадетському корпусі, в Інституті корпусу гірничих інженерів, у якому читав словесність, мінералогію, ботаніку й зоологію. Маючи багатогранні знання, він бездоганно володів аудиторією, своїми лекторськими здібностями умів зацікавити молодь, вплинути на неї морально. Водночас, він втілював у собі найкращі людські риси – простоту, щирість і доброту. Всі його любили за це. М. Петров писав: «Натура Євгена Павловича була одною з найсимпатичніших, добродушність його приваблювала до нього з першої зустрічі. Познайомившись ближче, не можна було не полюбити його всією душею. Всі, хто знав Гребінку, згадував про нього з особливою теплотою. Розмова його була приємна, дихала веселістю, з тим легким відтінком гумору, який помічаємо в його творах. Взагалі Євген Павлович був прекрасним співбеседником і завжди вчасним гостем».
Є. Гребінка регулярно відвідував літературні салони М. Маркевича, А. Краєвського, В. Одоєвського, П. Плетньова. У нього теж влаштовувалися літературні вечори, на які приходили Н. Кукольник, І. Панаєв, В. Даль, В. Бенедиктов, В. Бєлінський, П. Єршов. Єжи Єнджеєвич, автор надзвичайно цікавої книги про Тараса Шевченка «Українські ночі або родовід генія», охарактеризував Є. Гребінку так: «Гребінка, подібно до Сошенка, стояв оподаль від політики. Його український патріотизм мав усі прикмети регіонального патріотизму. У відношенні до Росії зайняв він, як і більшість українців, замешканих у Північній Пальмірі (а було їх багато), становище найглибшої льояльності й навіть підрядности. Належав він до так званих двомовних обивателів Російської імперії. Ніколи не прийшло йому на думку ставити українську мову на перше місце. Все ж таки відносно української літератури він мав великі заслуги, хоча здебільшого писав російською мовою».
Попри вельми активне творче життя, викладацьку роботу, Є. Гребінка не мав змоги облаштувати власне холостяцьке життя. І от, у травні 1842 року, гостюючи вдома, він познайомився з Марією Василівною Гостенберг, донькою штабс-капітана у відставці, що жив неподалік від батькового хутора. Вражений красою дівчини, Гребінка, вже у себе вдома, написав натхненні рядки про «очи черныя», і через два роки вони одружилися. У них народилася донечка Надя. Та, на жаль, щастя було не довгим, бо Гребінка дуже важко захворів. Перемагаючи хворобу, він взявся за видання всіх своїх художніх творів. У 1847 році вийшли 4 томи, ще 4 – у 1848 році. Та сюди ввійшли тільки 18 з 50 оповідань, повістей, романів. Не всі свої задуми здійснив письменник. Смерть перервала всі його творчі плани. Помер Євген Гребінка 15 грудня 1848 року в Петербурзі. Поховано його на кладовищі сусіднього з батьківським хутором села Мар’янівки на Полтавщині.
Прожив Євген Гребінка дуже коротке життя, але окремі його твори, незважаючи на відстань у часі, актуальні сьогодні та не втратять актуальності і в майбутньому.
До наших днів на території родового маєтку Є. Гребінки зберігся каштан, під яким він відпочивав разом із Т. Шевченком. І саме з-під цього каштана привезли учні маленьке деревце. Посадили його поблизу Тарасової світлиці. Пройде час і зашумить вітами на Тарасовій горі цей посаджений каштан, нагадуючи про щиру дружбу Тараса Шевченка і Євгена Гребінки.
В. Тарахан, зав. сектором Шевченківського національного заповідника у м. Каневі
Категорія: Видатні українці | Додав: sasha (01.02.2012)
Переглядів: 756 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]