Цілуй її Цілуй її, цілуй лише її, Тепер весна, і місто тане в цвіті. І не збагне ніхто на цьому світі, Що вам і взимку сняться солов’ї. Цілуй її, допоки є любов, Дівочий сміх хай котиться над гаєм, Хай чує світ, що ти її кохаєш… Цілуй до божевілля, знов і знов. Кохай її, кохай її одну, Хай в прірву ночі світ безтямно плине. І будеш пам ‘ятати до загину, Як ніжно рвав ти з уст її весну. НАСНИЛОСЯ… Дитина написала на вікні: «О, Боже мій, чому я нещаслива?». ЇЇ слова до ранку змила злива, І ти наснивсь, непроханий, мені. Навіщо все, коли тебе нема? Цей сніг, в якому хочеться втопитись? Навіщо я без тебе буду жити? Навіщо божевільна ця зима? Жаданий і непроханий, прийди! Зітри сльозу з очей моїх зелених. Чому цей світ такий тісний для мене? Чому гнітить передчуття біди? Дитина написала на вікні: «О, Боже мій, чому я нещаслива?» ЇЇ слова до ранку змила злива, І ти наснивсь, непроханий, мені.
Ми – інопланетяни З якої планети злізли, Створіння, що в нас засіли? У неї – душа залізна, У нього – волосся сиве. У неї на серці – грати, Набридло вмиватись кров’ю. Йому ж тепер обирати Між вічністю і любов’ю. З якої планети впали, Чому на Землі їм тісно? За що їх Боги карали? За серце її залізне? Чи може за те гнівились, Що вдвох відреклись від світу? Що знову любити вчились, А може, навіть, і жити. Олена САВЕЛА м. Конотоп Фото Світлани Довгенко
|