2 липня 1994 року Російська Православна Церква за кордоном зарахувала Іоана, архієпископа Шанхайського і Сан-Франциського, дивного угодника Божого XX століття до лику святих. 2 липня 2008 року в Полтаві пройшло перше урочисте соборне богослужіння на честь новопрославленого святого. Зворушливо звучали слова молитов, присвячених святому Іоанові, який щонайменше сто років тому навчався у Полтаві й молився в тутешніх храмах.
Архієпископ Іоан (Михайло Борисович Максимович) народився 4/17 червня 1896 року в селі Адамівка Харківської губернії, у дворянській православній сім`ї. З дитинства він відрізнявся глибокою релігійністю, ночами довго стояв на молитві, старанно збирав ікони, а також церковні книги. Найбільше любив читати житія святих.
Михайло Максимович закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус у 1914 році. Юнак хотів вступити до Київської духовної академії, але за наполяганням батьків закінчив юридичний факультет Харківського університету в 1918 році. У тому ж році служив у Харківському окружному суді. У роки Громадянської війни воював у лавах Добровольчої армії. Згодом емігрував до Сербії. У Белграді вступив до університету на богословський факультет. У 1926 році митрополитом Антонієм був пострижений у ченці, прийняв ім`я Іоан, на честь свого предка, свт. Іоана (Максимовича) Тобольського, митрополита, відомого церковного діяча XVIII століття. Уже в той час єпископ Микола (Велимирович), сербський Златоуст, давав таку характеристику молодому ієромонаху: «Якщо хочете бачити живого святого, - йдіть у Бітоль до отця Іоана».
Отець Іоан постійно молився, суворо постив, кожен день служив Божественну літургію та причащався. З дня чернечого постригу ніколи не лягав, у його кімнаті навіть не було ліжка. Інколи дрімав на підлозі перед іконами. Його лагідність і смиренність нагадували ті, що увічнені в житіях найбільших аскетів і пустельників. Отець Іоан був рідкісним молитовником. Він так занурювався в тексти молитов, ніби просто розмовляв з Господом, Пресвятою Богородицею, ангелами та святими, що стояли перед його духовними очима. Євангельські події були відомі йому так, наче вони відбувалися на його очах. У 1934 році ієромонах Іоан був возведений у сан єпископа, після чого відбув до Шанхаю, де взявся за відновлення церковної єдності, встановивши зв’язок із місцевими православними сербами, греками й українцями.
За свідченням митрополита Антонія, «цей маленький та слабкий чоловік, майже дитина з вигляду, є якимось дивом аскетичної стійкості і строгості в наш час загального духовного розслаблення». Молодий владика любив відвідувати хворих і робив це щодня, приймаючи сповідь і причащаючи. Якщо стан хворого ставав критичним, владика приходив до нього в будь-яку годину дня чи ночі й довго молився біля його ліжка. Відомі численні випадки зцілення безнадійно хворих за молитвами святителя Іоана. З приходом у Китаї до влади комуністів емігранти змушені були тікати, в основному через Філіппіни. У 1949 році на острові Тубабао в таборі Міжнародної організації біженців їх проживало приблизно 5 тисяч. Острів знаходиться на шляху сезонних тайфунів, які постійно проносяться над цим сектором Тихого океану. Однак протягом усіх 27 місяців існування табору йому тільки раз загрожував тайфун, але й тоді він змінив курс і обійшов острів стороною. Коли один з біженців у розмові з філіппінцями згадав про свій страх перед тайфунами, ті сказали, що причин для занепокоєння немає, оскільки «ваш святий чоловік благословляє ваш табір щоночі з усіх чотирьох сторін». Коли ж табір був евакуйований, страшний тайфун обрушився на острів і повністю знищив усі будівлі.
Годуючи паству, святитель Іоан робив практично неможливе. У Європі, а потім з 1962 року в Сан-Франциско слава владики поширювалася також і серед інославного населення. В одній з католицьких церков Парижа місцевий священик намагався надихнути молодь наступними словами: «Ви вимагаєте доказів, ви говорите, що зараз немає ні чудес, ні святих. Навіщо ж мені давати вам теоретичні докази, коли сьогодні по вулицях Парижа ходить святий Іоан Босий?». Таке ім`я блаженний Іоан отримав тому, що завжди ходив босоніж - навіть по жорсткому гравію Версальського парку. Йому це заборонили робити після серйозного зараження крові від порізу склом, наказали носити черевики. Він їх і носив - під пахвою. Архієпископ Іоан часто і в церкві служив босоніж, чим приводив у подив інших священиків. Однак кожна його дія мала глибокий внутрішній зміст і народжувалася від живого відчуття присутності Божої. Пророк Мойсей почув: «Зніми взуття твоє з ніг твоїх, бо місце, на якому ти стоїш, є земля свята», і блаженний Іоан показував, що нині вся земля освячена стопами Христа й на всякому місці ми стоїмо перед Живим Богом.
Владику знали і дуже шанували в усьому світі. У Парижі диспетчер залізничної станції затримував відправлення потягу до прибуття «Російського архієпископа». У всіх європейських лікарнях знали про єпископа, який міг молитися за вмираючого всю ніч. Його звали до одру тяжкохворого - будь-то католик, протестант, православний чи хтось інший - тому що, коли він молився, Бог був милостивий. Ось що розповіла, наприклад, пані Л. Лью. «У Сан-Франциско чоловік мій, потрапивши в автокатастрофу, дуже хворів: він страждав жахливо. Знаючи силу молитов владики, я думала: «Якщо б його запросити до себе, то чоловік би одужав». Але знала, що владика дуже зайнятий, тому не насмілилася йому зателефонувати. Минає два дні, й раптом приїжджає владика - він у нас провів усього хвилин п`ять. Тоді був найважчий момент у хворобі мого чоловіка, і після цих відвідин у нього настав різкий перелом, а незабаром він зовсім видужав. Пізніше я зустріла пана Т., і він сказав мені, що керував автомобілем, коли владика їхав у аеропорт. Раптом владика каже йому: «Їдемо зараз до Л.». Той заперечив, адже вони запізняться на літак, і що в цю хвилину він повернути не може. Тоді владика сказав: «Ви можете взяти на себе відповідальність за життя людини?». До речі, літак затримали й отець встиг на нього».
Інша історія. У паризькому госпіталі лежала хвора раба Божа Олександра і єпископу сказали про неї. Він передав записку, що приїде й викладе їй Святе Причастя. Лежачи у загальній палаті, де було близько 40-50 осіб, вона відчувала незручність перед французькими дамами, що її відвідає православний єпископ, одягнений у неймовірно поношений одяг і до того ж, босий. Коли він дав їй Святі Дари, француженка на найближчому ліжку сказала їй: «Яка ви щаслива, що маєте такого духівника. Моя сестра живе у Версалі, й коли її діти хворіють, вона виганяє їх на вулицю, по якій зазвичай ходить єпископ Іоан, і просить його благословити їх. Після отримання благословення діти негайно одужують. Ми називаємо його святим».
Одного разу владику Іоана запросили причастити помираючого в російській лікарні у Шанхаї. Владика взяв з собою священика. Приїхавши у лікарню, він побачив молодого, життєрадісного 20-річного хлопця, котрий грав на гармонії. Цього юнака повинні були виписати з лікарні наступного дня. Владика підізвав його зі словами: «Хочу зараз тебе причастити». Хлопець відразу посповідався і причастився. Здивований священик запитав владику, чому він не пішов до помираючого, а затримався з явно здоровим юнаком. Владика відповів: «Хлопець помре сьогодні вночі, а той, котрий тяжко хворий, буде жити ще багато років». Так і сталося.
Коли архієпископу Іоану довелося бути в Марселі, він вирішив відслужити панахиду на місці жорстокого вбивства сербського короля Олександра. Ніхто з його кліру не захотів служити з ним. Владика пішов один. Мешканці Марселя були вражені, побачивши священнослужителя у незвичайному одязі, з довгим волоссям і бородою, що ходив із валізою та мітлою по дорозі. Його помітили фоторепортери й одразу взялися знімати. Владика тим часом зупинився, вичистив мітлою невелику частину тротуару, відкрив свою валізку й на виметеному місці почав служити панахиду...
Діти, незважаючи на звичайну строгість владики, були йому абсолютно віддані. Існує багато зворушливих історій про те, як блаженний незбагненним чином знав, де може бути хвора дитина, та приходив втішити її і зцілити. Отримуючи одкровення від Бога, він багатьох рятував від наближення лиха, а іноді з`являвся тим, кому був особливо необхідний, хоча фізично таке переміщення здавалося неможливим.
Зараз, в епоху тотально пронизливого інформаційного простору, православний світ став схильний до деформацій ззовні, зокрема, проникаючими стали начебто жартівливо-ігрові західні культи-святкування. І тут нам важливо ставлення до них святителя Іоанна, який якраз і жив у середовищі західного світу, відстоюючи православне благочестя та не дозволяючи відступів навіть по слабкості або, як тепер молодь каже, «по приколу». Коли владика дізнався, що частина парафіян напередодні недільної всеношної розважається на балу з нагоди Хеллоуїна, то відправився на бал, мовчки обійшов зал і так само мовчки вийшов. Вранці наступного дня він оприлюднив указ «Про неприпустимість участі у веселощах напередодні недільних і святкових служб»: «Священні правила оповідають, щоб кануни святкових днів проводилися християнами в молитві та благоговінні, підготовленні до участі або присутності на Божественній літургії. Якщо до цього призиваються всі православні християни, то тим більше це стосується безпосередньо тих, які беруть участь у церковній службі. Участь їх у розвагах у переддень свят особливо гріховна».
Звертаючись до історії та прозріваючи майбутнє, свт. Іоан казав, що тяжкі страждання його народу є наслідком зради своєму шляху, своєму покликанню. Вітчизна, проте, відродиться, так само як відроджувалася й раніше. Відродиться, коли розгориться віра. Коли люди духовно відродяться, коли знову їм буде дорога ясна, тверда віра у правду слів Спасителя: «Шукайте найперше Царства Божого та Правди Його і все вам додасться».
Владика Іоан передбачав свою кончину. 19 червня (2 липня за новим стилем) 1966 року під час архіпастирського відвідування міста Сіетла з Чудотворною іконою Божої Матері Курсько-Корінною великий праведник перед цією іконою відійшов до Господа. Скорбота переповнила серця багатьох людей у всьому світі. Після кончини владики голландський православний священик писав: «У мене немає і не буде більше духовного батька, який дзвонив би мені опівночі з іншого континенту та говорив: «Іди тепер спати. Те, про що ти молишся, отримаєш». Чотириденне бдіння вінчала похоронна служба. Єпископи, що проводили службу, не могли стримувати ридань, сльози котилися по щоках, блищали у світлі незліченних свічок біля труни. Дивно, що при цьому храм наповнювала тиха радість. Очевидці відзначали, що здавалося, вони були присутні не на похоронах, а на відкритті мощей новознайденого Святого. Він був похований у крипті кафедрального собору на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість» у Сан-Франциско. Незабаромі в усипальниці владики стали відбуватися чудеса зцілень і допомоги в життєвих справах.
Віриться, що в осяжному майбутньому пам`ять про великого харків`янина буде належним чином оживлена на його Батьківщині. Пора повертати додому святі імена. Щоб не тільки Китайський Шанхай, французький Версаль і американський Сан-Франциско пам`ятали про нашого святого.