Розмірковуй, християнине, частіше про вічність, бо так надійніше уникнеш гріха. Вічність завжди перебуває і ніколи не закінчується. Пройде тисяча, сто тисяч, тисяча тисяч століть, і більше пройде - а вічність ще тільки починається, і скільки не будеш сягати розумом
вперед, вічність тільки починається, а кінця її не зможеш досягти, тому що вона кінця не має. Не можна про вічність ні думати, ні згадувати без страху. Роздуми про вічність роблять плач і сльози солодкими, будь-яка працю полегшують, будь-яке тимчасове покарання: сум, кайдани, в`язниці, вигнання, образи, рани, безчестя, наругу, злидні й саму смерть - з любов`ю і вдячністю приймати налаштовує. А впасти в беззаконні тенета роздуми про вічність не допускають: не допустять у нечистоті валятися, брехати, красти, грабувати, обманювати, пишатися, вихвалятися, засуджувати ближнього, обмовляти його. Хто буде думати старанно про вічність, той буде шукати можливості чути Боже слово, повчання для спасіння більше, ніж повсякденної їжі. Не захоче прикрашатися тлінною красою; йому й гірка їжа здасться солодкою. Банкети, танці, ігри, спів стануть для нього бридкими, такими що перешкоджають спасінню. Буде він більше плакати, ніж сміятися; приємнішими будуть йому злидні, ніж багатство, безчестя, ніж честь, докори, зневага та озлоблення, ніж похвала. Виникне у його уяві дві вічності: одна - блаженна і бажана - для праведних, у царстві небесному з Христом і святими Його Ангелами, які нескінченно будуть веселитися, а інша - нещасна і жахлива - для бідних грішників, засуджених на вічний вогонь з дияволом. І підуть вони в муку вічну; праведники ж у життя вічне (Мт. 25, 46).
З книги протоієрея Григорія Дьяченка «Напередодні сповіді»
|
