Ви не можете собі уявити, - казав мені один приятель, - яке враження справив на мене один сон, у якому я не можу не визнати особливого для себе значення.
Мій знайомий був переконаний містик і дуже віруюча людина. Я вже чув від нього кілька розповідей про різні випадки у його житті, де ясно проявився зв`язок його тутешнього життя з тим загробним світом, у який він так гаряче вірував, про який так багато думав, що так живо передчував. У цьому чоловікові боролися пристрасть до різноманітних сторін цього світу і тяжіння до духовного життя, яке він глибоко розумів і якому часом жадав цілком віддатися, здатний навіть на подвиги аскетизму. Я відчував, що боротьба ця була в ньому важка. Але мені здавалося, що він вийде з неї переможцем. Прихильність до релігійного життя закладено було в ньому змалечку, тому що він походив з віруючої й благочестивої родини, і батька його можна було назвати навіть праведником. Цей батько його, померлий, коли синові було вже років тридцять, залишався пов`язаним з сином якимись невидимими, але міцними зв`язками. «Важко передати вам, - розповідав він мені якось, - що я переживав після смерті мого батька. Мені було дуже важко втрачати цю незамінну людину. Я знав, що вже ніхто і ніколи не буде любити мене з таким всепрощенням, так просто, віддано і дбайливо, проте разом з горем у моїй душі була якась жива радість. Я радів звільненню його душі, - багатостраждальної й палкої, котру не могла задовольнити недостатність земного життя, - від земних ланцюгів і відчував, яким він став щасливим, як йому добре ... Але найбільш знаменно те, що він мене зцілив незабаром після своєї смерті.
Я був у Криму, набираючись сил після декількох місяців важкої хвороби, як отримав звістку про раптову його недугу і ледве встиг до його останнього подиху. Після похорону батька я відчув себе морально зломленим. Нерви мої були розхитані до того, що я нічого не міг робити. Мені здавалося, коли я сідав писати листа, що я не допишу його, і, розкриваючи книгу, я був упевнений, що у мене не вистачить сил дочитати її до кінця. Становище було огидним, і тим більше неприємним, що треба було скоріше зайнятися впорядкуванням справ, а необхідного над собою зусилля я зробити не міг. Я тинявся без занять з кутка в куток того великого будинку, де всякий крок нагадував батька, чи сидів, пригні чений, у його спальні, де він помер, або його кабінеті, серед знайомих мені з раннього дитинства речей ... І ось, він мені допоміг ...
Якось я побачив його уві сні. Ми були вдвох, і він, бадьорий і сильний до останніх своїх днів, здавався мені кволим і безпомічним. Він попросив мене перевести його на інше місце у тій же кімнаті й, переходячи з моєю допомогою, сильно на мене уперся всією вагою свого тіла. Тоді ж, уві сні, я відчув при цьому приплив якоїсь сили, а прокинувся з відчуттям свіжості й бадьорості у всьому організмі. Я переродився, відчув себе знову діяльним і через кілька днів уже виїхав у справах до Петербурга, і далі все пішло особливо добре ... »
Я з глибоким співчуттям вислухав і добре запам’ятав цю розповідь.
Виходить, не одні тільки святі з`являються з допомогою людям, а й взагалі ті, що пішли в небо, до Бога, пам`ятають і невидимо провідують своїх близьких, як пам`ятав і піклувався про своїх братів навіть немилосердний багач у євангельський притчі.
Смерть цього люблячого батька сталася років п`ять тому. І нещодавно його син розповів мені про новий вияв його батьківського піклування.
«Я забувся останнім часом, - говорив він, - розпустився, дав волю у своєму житті поганим настроям. Але мене чекали попереду ще більші спокуси і принади, про які я знав і проти яких не збирався боротися. І ось, покійний батько зважився нагадати про себе і застерегти мене.
Я бачив наш будинок, і я стояв у кімнаті батька, відокремленій прохідною бібліотечною кімнатою від його спальні. Раптом він вбіг у кабінет у жахливій тривозі й, озираючись по сторонах, прошепотів мені: «Пішли! Мене і мого сина хочуть вбити». Я відчув тоді, що там, у його великій спальні, причаїлися вороги і що він хоче битися з ними груди в груди. Ми увійшли в цю велику кімнату з глибоким альковом. Вона була темна, і все повітря її було наповнене жахом. Темрява її здавалася мені населеною невидимими ворогами. Батько стояв, тримаючи у руці напоготові зброю. А я - припав до його ніг, відчуваючи, що так ніхто не чіпатиме мене, що він мене захистить. І так ми стояли серед ворогів: він –
готовий поранити, я - вірячи у його захист».
Так от, виходить, цей батько знову з`явився на допомогу синові й ніби говорив йому: «Дивись: ти в грізній небезпеці. Звідусіль спокуси. Але борись, не піддавайся ім. Згадай про мене і про те, як я жив, і вір, що при найменшому твоєму зусиллі я тобі допоможу. Я сам піду на твоїх ворогів, я грудьми тебе прикрию».
І це нагадування з того світу справило на сина благе, протверезне враження.
Після цієї розповіді мені довго ввижалася ця картина. Таємнича темрява, і в ній причаїлися у всіх кутках вороги, яких зазвичай не бачать самі люди і яких бачать здалеку, з високого неба, їхні небесні друзі та покровителі.
Так, це так. Ми оточені з усіх боків і добрими невидимими силами, і злими, які прагнуть згубити нас. Хто з людей із живою душею і з яскраво вираженим прагненням до добра не відчував цього страшенного роздвоєння, цього становища людини, що роздирається на частини двома взаємно неприйнятними і ворогуючими силами! ..
- У мене був днями, - говорила мені одна чудова, яка багато бачила на своєму віку жінка, до котрої сходяться люди ділитися своїм горем і в її досвідченості та душевній теплоті шукати собі підтримки, - у мене був днями один змучений чоловік. Його мучить жінка, котру він безмежно любить, для якої він зробив усе, що тільки може зробити самовіддана, жертовна любов. Вона, по суті, до нього прив`язана і ним дорожить, але часом примушує його жорстоко страждати. І знаєте, що я повинна була йому сказати з досвіду багатьох років? Крім нас самих є сили, що діють у нас, і вони іноді змушують нас робити зло людям, котрим ми самі бажали б дати лише все найкраще і найдорожче... Ох, ви, що прожили менше за мене, не знаєте і не можете зрозуміти, як ретельно, як пристрасно, з яким гарячим благанням нам потрібно повторювати слова молитви, залишеної нам Христом: «Борони нас від лукавого», - і яке фатальне значення у нашому житті мають ці темні сили, які названі «лукавими».
Так, життя - боротьба страшна, безперервна.
Проти Бога і тих, хто хоче бути Йому вірним і за Нього стояти, бореться непримиренно жорстокий, гордий Денниця зі своїми полчищами. Там, у високому небі, поза земними світами, звучить нестихаючий бій. І світлі полки Ангелів обороняють Престол Вседержителя, який мислить похитнути Денниця у лютій і божевільній злості. І земна боротьба - лише слабке віддзеркалення тієї фатальної боротьби.
Але й вона жахлива. І слава Богу, що нас, поборюваних темними силами, зберігають Ангели Божі, святі люди, які пізнали на собі всю тяжкість боротьби і трудність перемоги, і близькі нам люди, котрі зі світу пішли, але не забули нас. І Бог на допомогу кожному з нас у цій боротьбі!
Євген Поселянин
|
