— Зроби безпечною себе в Бозі, дитинко. Чи ти тільки автомобільний ремінь безпеки знаєш? Безпека Божа тобі невідома? Перехрестися й перед тим, як що-небудь робити, скажи: «Христе мій, Владичице моя Пресвята Богородице, допоможіть мені». Хіба існує безпека більша, ніж довіра Богові? Довіривши себе Богові, людина постійно дозаправляється від Нього бензином марки «супер», і її духовна машина ніколи не зупиняється: мчить і мчить. Будь, наскільки можливо, уважна, молися, віддавайся на Боже, і в будь-яких труднощах Він допоможе тобі. Щоб позбутися тривоги й хвилювання, спрости своє життя безумовною довірою до Бога.
— Отче, я завжди зі страхом і ваганням починаю робити те, що мені кажуть, і від страху можу зробити це не так, як треба.
— Осіняй себе хрестом, добре моє дитя, і роби те, що тобі кажуть. Якщо ти скажеш: «Молитвами святих отців наших...», — то невже жоден зі стількох святих тобі не допоможе? Ніколи не втрачай довіри до Бога. Не затискай себе куцою людською логікою: так ти й сама мучишся, і божественній допомозі заважаєш. Якщо після своїх розсудливих людських дій ти будеш довіряти Богові й себе саму, і все, що ти робиш, то це дуже допоможе не тільки тобі, але й іншим. Велика справа — довіра Богові. Одного разу у мене брали кров чотири жінки-лікарі. Прийшла перша — вимучила мене, але вену знайти не змогла. Друга — те ж саме. Приходить третя — фахівець у цій галузі — безрезультатно. У цей час мимо проходила четверта: побачивши, як вони мене мучать, вирішила спробувати й вона. Осінивши себе спочатку хрестом, вона відразу знайшла вену, тому що попросила допомоги Божої. Інші ж якимось чином покладалися лише на самих себе. Велика справа — віддавати себе в руки Божі. Люди ставлять перед собою мету й намагаються її досягти, не прислухаючись до того, у чому воля Божа, і не прагнучи погодити свої дії з нею. Треба довірити Богові керівництво ходом справ, а самому з любочестям виконувати свій обов'язок. Людина буде мучитися, якщо вона не довіриться Богові настільки, що зовсім віддасть себе в Його руки. Переважно спочатку люди вдаються до розради людської, а до Бога вдаються тільки після того, як розчаруються в людях. Однак якщо ми не хочемо мучитися, то будемо просити розради божественної, тому що вона і є єдиною істинною розрадою. Віри в Бога недостатньо[1]: необхідна і довіра до Нього. Довіра до Бога притягує Його допомогу. Християнин вірує й довіряє себе Богові до смерті. І тоді він ясно бачить Божу руку, що рятує його. Апостол Павло говорить, що віра — це значить вірувати в невидиме, а не тільки у видиме. Покладаючи своє майбутнє на Бога, ми зобов'язуємо Його нам допомогти. Матір'ю безумовної довіри до Бога є віра. Маючи таку віру й таємно молячись, людина пожинає плоди надії. Довіра до Бога — це постійна молитва, і в потрібний час вона приводить до божественних результатів. Велика справа — ще в цьому житті почасти відчувати райську радість.
— Отче, а у відношенні тілесного або душевного здоров'я до якого ступеня потрібно віддаватися в руки Божі?
— Спочатку треба довіритися Богові, а після Бога - здатній допомогти нам людині.
«Без Мене не можете чинити нічого»
Якщо людина хоче жити, не терзаючись, то вона повинна увірувати в те, що сказав Христос: «Без мене не можете чинити нічого». Тобто потрібно в позитивному значенні цього слова зневіритися в самому собі й увірувати в силу Божу. Зневірившись, у гарному значенні слова, у собі самій, людина знаходить Бога. «Все сподівання моє на Тебе покладаю». Навіть найбільш духовні люди не можуть бути впевнені за своє життя, тому вони ніколи не виходять з-за меж своєї впевненості в Бога. Вони покладають свою надію на Бога й зневірюються лише у своєму «я», тому що «я» приносить людині все духовне нещастя. Впевненість у самому собі — це наш найбільший і лютий ворог, тому що, коли ми цього не чекаємо, вона нещадно вщент розбиває те, що ми будували, і залишає нас, нещасних, під відкритим небом. Будучи самовпевненою, людина зв'язується й не може нічого зробити або ж бореться наодинці. Після цього природно, що вона перемагається ворогом або ж зазнає невдачі й впокорює своє «я». Часто добрий Бог дуже мудро дає нам побачити й Своє Божественне втручання, і ту невдачу, що її ми зазнали через упевненість в собі. Спостерігаючи й досліджуючи кожну подію, яка стається з нами в житті, ми здобуваємо досвід, буваємо уважними й у такий спосіб процвітаємо. Слова Старця Паїсія Святогорця