Той, у кого є жертовність і віра в Бога, зі собою не рахується. Якщо людина не обробить у собі жертовного духу, то вона думає тільки про себе й хоче, щоб заради неї й інші жертвували собою. Але той, хто думає тільки про себе, потрапляє в ізоляцію й від людей, і від Бога — у подвійну ізоляцію — і Божественної Благодаті не приймає. Така людина ні на що не придатна. І подивіться: адже того, хто постійно думає тільки про себе, про свої труднощі й тому подібне, у хвилину потреби ніхто не підтримає навіть по-людськи. Те, що він не дістане підтримки божественної, — це ясно й так, але й підтримки людської він не одержить теж! Потім ця людина шукатиме допомоги то тут, то там, тобто вона буде мучитися, щоб знайти допомогу від людей, але не зможе знайти її. І навпаки: про того, хто не думає про себе, але постійно, у хорошому значенні цього слова, думає про інших — про таку людину весь час думає Бог. І потім інші люди теж думають про неї. Чим більше людина забуває себе, тим більше пам'ятає про неї Бог.