Цікаво, чи багато співвітчизників знають про існування такого свята, як День соборності України. Це легко перевірити на своїх знайомих. Телефонуєш друзям і з радісним голосом промовляєш: «Зі святом!» Прикро, що принаймні семеро з десяти у відповідь випалюють: «Дякую! А з яким?»
Має бути соромно... Тим паче, що цей день вважається всенародним державним святом ще з січня 1999 року. Варто б запам’ятати! Відзначають його 22 січня з нагоди проголошення Акту злуки українських земель. Саме того далекого 1919 року нарешті стало можливим виявити споконвічне бажання нашого народу: об’єднати Наддніпрянщину і Західну Україну в неподільну соборну державу. Хоча цей акт возз’єднання двох Україн був лише символічним, його значення для подальшої долі нашої Батьківщини неоціненне.
 У Львові День соборності України – одне з найважливіших свят. Багато хто чув про «живий ланцюг» від Львова до Києва, що був організований у 1989 році саме на честь сімдесятої річниці Акту злуки. З історії це чи не найкращий приклад втілення прагнення українського народу до волі, незалежності та єднання.
Цього року львівська молодь вирішила по-особливому відзначити День соборності. Дружно й організовано взялися за руки близько тисячі юнаків та юнок з національною символікою, утворивши живий ланцюг. Під гаслом: «Наші батьки дійшли аж до Києва! А нам слабо?» ланцюг рухався центральними вулицями міста, танцював, підстрибував, пускав «хвилю», викрикував «Слава Україні», співав патріотичних пісень. Це дійство нагадувала своєрідний флеш-моб, адже минула годинка, і учасники акції виконали гімн України та розійшлися хто куди. Але варто було бачити обличчя цих людей! Неймовірний мороз, а очі випромінюють тепло й виблискують неймовірною надією, щирим сподіванням на кращі зміни!
Львівська молодь раз і назавжди довела, що може об’єднуватися не лише «задля розваг, куріння та вживання алкоголю чи наркотиків». Варто згадати, що на шляху живого ланцюга траплялися старші люди, які з докором кидали подібне: «Заплатили, от і скачете!», «За якого ви політика?», «Та що ви знаєте? Що ви можете?» Прикро бачити їхні розчаровані обличчя, але й образливо читати на тих же обличчях звинувачення молоді у її нездатності міняти сьогодення…
Проблема єдності українського народу не втрачає своєї актуальності і сьогодні, на дев’ятнадцятому році незалежності. На жаль, важко не помітити поділ всередині держави у політичних, економічних, історичних та навіть духовних сферах існування людини. Але як приємно було стояти пліч-о-пліч з тими, кому небайдужа доля нації, переживати спільні емоції з тими, хто готовий жити і творити на благо України! Як неймовірно класно було нарешті побачити величний і могутній «Львів у дії»!
Юля Сабадишина,
м. Львів
| 