Богдан Хмельницький згідно з опитуваннями останніх років визнається серед найвизначніших історичних діячів України. Його постать позитивно сприймають три чверті громадян нашої держави, негативно – лише 3%. Президент України Віктор Ющенко підписав указ «Про відзначення у 2008 році 360-ї річниці подій, пов'язаних з початком Національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття». Цю тему досліджує і Український інститут національної пам’яті, серед основних завдань якого – вивчення етапів боротьби за відновлення державності України, увічнення пам'яті її учасників.
Тож про державницьку діяльність гетьмана Богдана-Зиновія Хмельницького кореспондент прес-центру управління у справах преси та інформації облдержадміністрації розмовляє з заступником голови Інституту національної пам’яті, доктором історичних наук, професором Владиславом Верстюком.
- Пане Владиславе, що, на вашу думку, є найбільшими перемогами Богдана Хмельницького?
- Найбільша перемога Богдана Хмельницького − відновлення незалежності Української держави та визнання її світом. Тогочасні історики називали його «знаменитим вождем козацтва» та порівнювали з Олівером Кромвелем. Сам гетьман величав себе «князем Русі» і прагнув держави у кордонах, якими «володіли благочестиві великі князі…». Його перемоги − це продовження звитяг князів Олега, Святослава, Володимира Великого, Ярослава Мудрого. Гетьман уперше за 300 років відновив й утвердив державність на українських землях, яка на теренах Гетьманщини (Лівобережжя) проіснувала більше століття. Саме в часи Хмельниччини за українськими землями остаточно закріпилася назва «Україна» і почалося формування державницької ідеї, національної еліти. Було встановлено демократичний устрій на зразок європейських країн, організовано одну з найбільших у Європі армій, скасовано кріпацтво, налагоджено фінансову систему.
Боротьба за незалежність, розпочата Хмельницьким у 1648 році, не закінчилася ні в 1654 ні у 1657, як це трактували радянські історики для применшення значення цих подій. Вона була частиною Української національної революції (1648-1676) і тривала аж до виступу гетьмана Івана Мазепи проти московського гніту (1708-1709).
- Чому Богдан Хмельницький не вів боротьби самостійно, а постійно шукав союзника?
- Українські землі в той час перебували на перетині інтересів трьох великих держав: Речі Посполитої, Османської імперії та Московського царства. Боротьба проти найсильнішої держави Європи − Речі Посполитої, утримання та розбудова держави були неможливі без сильного союзника. В умовах постійних бойових дій гетьман був змушений маневрувати, виходячи з міжнародної та внутрішньої ситуації. Завдяки дипломатії в різний час він зумів прихилити на свій бік Крим, Туреччину, Москву, Швецію, Молдову, а також Валахію та Семигород.
- Сьогодні на високому рівні відзначають перемоги українських військ у 1648 році. Але ж багато перемог Хмельницький здобув за допомогою татар…
- Гетьман використав союз із татарами в першу чергу для забезпечення тилу (Крим міг виступити проти козаків), а також для залучення кінних сил. Пізніше він відмовився від їхньої допомоги через зраду хана. За цей час Богдан Хмельницький створив потужне військо. У 1651 році під Берестечком він вивів найбільшу на континенті армію – 100 тисяч. Таких армій не бачила Західна Європа навіть за часів Тридцятилітньої війни (1618-1648 роки). Хмельницький мав намір створити 50-тисячну регулярну армію, організував кінноту як рід військ і потужну артилерію (близько 100 гармат); створив спецслужби – розвідку й контррозвідку.
- Ви переконані, що Український народ в часи Хмельниччини прагнув створення своєї держави. Та побутує думка, буцімто гетьман хотів «возз’єднатися з братньою Росією».
- Почну з того, що для здобуття підтримки у протистоянні з Річчю Посполитою (до укладення Переяславської угоди) Богдан Хмельницький вів активну дипломатію. Першим з метою забезпечення тилу та військової допомоги він уклав союз з татарами. А ще 1648 року, намагаючись знайти сильного союзника, гетьман звернувся до Османської імперії та Московського царства. Натомість лише Туреччина відгукнулася на цю пропозицію, а цар цілих 6 років очікував взаємного ослаблення України та Польщі. Крім того, Москва була пов’язана з Польщею союзом проти Криму, який був союзником українців, і могла виступити проти козаків. Лише народні повстання в Москві (1648), Новгороді та Пскові (1650) завадили царю це зробити. Тому метою Хмельницького було не «возз’єднання з Росією», а відновлення Української держави в межах Київської Русі. По-друге, міф про братні народи поширювався радянськими істориками з метою виправдання імперської політики в період Великого Терору (1937). Натомість, ще в першому виданні Великої Радянської Енциклопедії (1935) Богдан Хмельницький оцінювався як «зрадник і запеклий ворог повсталого українського селянства» внаслідок того, що відкрив шлях російським феодалам на українські терени, «сприяючи закріпленню колоніального панування Росії над Україною і кріпосного гноблення», а Переяславський акт, відповідно, - як «союз українських феодалів з російськими, який, по суті, юридично оформив початок колоніального панування Росії над Україною і кріпацтва». Ніякої «дружби» чи «братерства» народів у той час не було. Якщо російський народ вважав себе братнім, то чому цар відразу не захистив Україну, а чекав шість років? До Переяславської угоди Москва лише продавала козакам хліб та боєприпаси, і то з метою послаблення Речі Посполитої. Після Переяслава царський уряд «по-братськи» ділив Україну з Польщею, втручався у внутрішні справи Гетьманщини, розпалюючи міжусобиці та скасовуючи козацькі вольності, відновив кріпацтво. Цар першим зрадив Переяславську угоду (уклав у 1656 з Польщею мир у Вільному, де хотів віддати їй Україну). Це змусило Хмельницького інтенсифікувати відносини з Швецією, яка була в той час ворогом Москви та Польщі. У листі до короля Карла Густава Х (26.11.1656) він відверто пише: «…як від початку ми підняли зброю проти поляків на захист віри й вольності, так і тепер не перестанемо боротися проти кожного, хто хотів би сісти нам на шию…». Безумовно, гетьман мав на увазі Москву. Лише передчасна смерть не дала йому можливості здобути повну незалежність України. Боротьбу продовжували Іван Виговський, який у червні 1659 року здобув блискучу перемогу над російськими військами під Конотопом, та Іван Мазепа, який уклав антимосковський союз зі шведами.
- А чи був Іван Мазепа послідовником справи Богдана Хмельницького, якщо дехто й досі вважає його «зрадником»?
- У радянській історії всі, хто боровся проти Російської імперії, називалися зрадниками. Сепаратистським вважали не лише українські, а й інші антиімперські рухи, зокрема повстання Шаміля на Кавказі та виступи в Середній Азії, хоча ще до 50-х років ХХ ст. називали їх прогресивними. Мазепа, як і Хмельницький, прагнув єдності України та здобуття незалежності. Він знав усю правду про Переяславську угоду, бо його батько був її свідком. Натомість Петро І, порушивши всі угоди, віддавав Правобережжя полякам та відмовився надати військову допомогу в ситуації, коли виникла загроза перенесення бойових дій Північної війни на територію України. Це спонукало гетьмана на союз з Карлом XII.
- Чи не видається Вам, що радянські історики навмисне перебільшували значення Переяславської ради 1654 року? Мовляв, це найбільше досягнення гетьмана, що врятувало Україну від поглинання сусідніми державами.
- Найбільшим досягненням Хмельницького стало створення незалежної Української держави, а Переяславський договір був лише одним з військово-політичних союзів, укладених в інтересах боротьби за незалежність України. Тим більше Московська держава не поспішала укладати договір з Україною проти Речі Посполитої, зазнавши перед тим три потужні поразки від Польщі (Лівонська війна 1558-1583 років; «Смута»; Смоленська війна 1633-1634 років). Богдан Хмельницький 6 років намагався встановити відносини з царем, але той чекав ослаблення Польщі та України. Лише загроза переходу останньої під турецький протекторат змусила Москву погодитися на союз, який розпався за два роки через зраду царя, що в 1656 році уклав мир з Польщею у Вільному. Якщо б цар прагнув врятувати Україну, він би не використовував українські території, як «розмінну монету» в російсько-польських переговорах: під час укладення миру у Вільному 1656 року, Андрусівського перемир’я 1663 року (поділ України між Москвою та Польщею), укладення «Вічного миру» 1686 року (поділ України Росією, Польщею та Туреччиною).
- Чому Ви заперечуєте, що Переяславська рада була великим зібранням, де український народ одностайно схвалив возз’єднання з Росією?
- У Переяславі відбулася лише малочисельна рада (присутніми були 300 осіб) декларативного характеру з проголошенням намірів сторін без підписання документів. Ніякого всенародного схвалення не було, бо на ній не було жодного представника інших станів, крім козаків. Присяга, яка пізніше давалася царю, була звичною при протектораті (таку ж умову ставив турецький султан у переговорах з Богданом Хмельницьким). Окрім того, відмовилися присягати частина старшини, зокрема найближчий соратник гетьмана Іван Богун, деякі полки, міста та представники Української Церкви.
- Як ви розцінюєте союз Хмельницького зі Швецією?
- Українська держава в рамках Переяславської угоди мала право на зовнішню політику. Гетьман, розуміючи зрадницьку позицію Москви, шукав союзника для утвердження незалежності України. Він, вважаючи себе наслідником князів, продовжив традицію дружніх відносин зі шведами. Окрім того, Швеція вела війну з Польщею та (на відміну від інших) гарантувала повну незалежність України. Шведський король Карл Густав Х переконував Богдана Хмельницького розірвати союз з Москвою. Однак гетьман мав намір зробити Україну нейтральною державою під протекторатом і Росії, і Швеції.
- Іноді можна почути про прогресивний вплив Росії на українську культуру та мистецтво після Переяслава, нібито саме в її складі Україна познайомилася з європейськими цінностями.
- Освіта і культура в Україні в той час була на набагато вищому рівні, ніж у Росії. Арабський мемуарист, син Антіохійського патріарха Павло Алепський, подорожуючи Україною в часи Хмельниччини, захоплювався майже стовідсотковою грамотністю її жителів. Натомість після входження до складу Росії, Україна на початку ХІХ століття перетворилася на країну з суцільною неписьменністю. Києво-Братська колегія (заснована 1632-го) та Львівський університет (заснований 1661-го) були одними з перших у Східній Європі вищих навчальних закладів. Слов’яно-Греко-Латинську академію в Москві (перший ВНЗ у Росії) заснували 1687 року випускники Києво-Могилянської Академії. Вони також створили всі духовні академії та семінарії в Росії XVII-XVIII століть, стояли біля витоків Московського університету (заснований у 1755 році). Водночас слід пам’ятати про колоніальні утиски й репресії проти українців в Російській імперії, масштабний нищівний удар по українській мові, культурі тощо. Петро І «прорубав вікно в Європу» лише для Росії, оскільки Україна давно до цього була в Європі, що визнала її як незалежну державу.
- Дякую за розмову.
Прес-центр управління у справах преси та інформації облдержадміністрації
|
