“Ротації”(1938),”Велика гармонія”. Остання поетична книжка уже вийшла по смерті поета. Писати вірші Антонич почав рано - у польській гімназії, польською мовою. «Навернення» до української поезії відбулося по вступові у Львівський університет 1928 року. Уперше Антонич дав до друку свою поезію аж у 1931 році в пластовий журнал «Вогні». Того ж року побачила світ перша книжка «Привітання життя».

Незважаючи на велику поетичну творчість і важкий процес засвоєння літературної мови, поет все-таки знаходив час на працю в інших жанрах та на публіцистику. Він виступав з доповідями про українську та чужу літератури; робив переклади; писав рецензії; на сторінках преси сперечався про політичні та громадські справи; публікував сатиричні фейлетони та пародії.

Поет дістав прижиттєве визнання після публікації у 1934 році збірки «Три перстені», за яку він отримав літературну нагороду львівського Товариства письменників і журналістів. «Книгу Лева», видану в 1936 р., теж було відзначено - премією Українського Католицького Союзу. Втім, слава (нехай досить локальна) торкнулася Антонича мало – лише через дискусії, спричинені незвичністю поетичних образів вільного літератора.

Не досягнувши 28 років, 6 липня 1937-го поет відійшов у «дім за зорею». Наступного року було посмертно видано дві збірки, які Антонич готував паралельно із останньою прижиттєвою: «Зелена Євангелія» і «Ротації». А потім, після Другої світової, на Галичину прийшла радянщина, й Антонич потрапив до списку «крамольних» поетів як «прислужник буржуазії та реакційного клеру». Проте потужне зело Антоничевої поезії пробилося крізь асфальт забуття у шістдесятих: стараннями Святослава Гординського і Богдана Рубчака його вірші перевидають за кордоном. Ба більше – в Україні виходить збірка «Пісня про незнищенність матерії» із передмовою Дмитра Павличка (1968 р.). Тоді ж з’явилася й перша монографія про Антонича (автор – М. Ільницький), яка, втім, побачила світ лише через двадцять років. Ефект від свіжих, модернових віршів був дуже потужним: «Поява тієї однієї-єдиної наприкінці шістдесятих років книжки для читача вже УРСР … була подібна до вибуху», - казав перекладач і критик Максим Стріха в прямому ефірі на радіо «Свобода».

Микола Ільницький, один з перших літературних критиків, який звернувся до поетичної спадщини Богдана-Ігоря Антонича і написав про нього книгу, характеризуючи творчий світ письменника, наголошував: “Стрімкий, сповнений внутрішньої напруги, розвиток таланту поета, який пройшов до уславлення “зеленої Євангелії природи, до “незнищенності матерії”.

Це Богдан-Ігор Антонич змалював себе у несподіваному метафоричному образі. “Був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко”, декларуючи вірність високій естетиці Шевченкового слова. Йому належать поетичні самохарактеристики: “Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені.” “Я – закоханий в життя поганин.” “Я сонцеві життя продавши за сто червінців божевілля, захоплений поганин завжди поет весняного похмілля.” Письменник творив зелене Євангеліє високого духу українства.

Феномен Антоничевої слави полягає втому, що сам поет її навряд чи прагнув - у його текстах не бачимо ні самомилування, ні натяку на манірність. Таке враження, ніби поет дивився на світ із відстороненою мудрістю: «Від’їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем…»

Ним зачитувалось не одне покоління знаних нині поетів. За словами Юрія Андруховича, «творчість, як і загалом уся загадково-трагічна, мічена комплексом Шеллі, постать Антонича справила особливий вплив на поетичне формування «пізніх шістдесятників» (Ігор Калинець, Грицько Чубай, Тарас Мельничук, Ярослав Павуляк), менш відчутний – на поетів «київської школи» і цілком «містичний», культовий – на деяких вісімдесятників (Василь Герасим’юк, Іван Малкович, Петро Мідянка, Віктор Неборак та ін.), для яких це вже не стільки текст, скільки своєрідний «медіум-посередник». Слава примхлива і часто бариться з приходом: для неї кілька десятиліть – не термін. Видавати та вивчати Антонича почали вже після проголошення незалежності - вийшло близько десятка видань із текстами поета, написано чимало наукових робіт, захищено кілька дисертацій… У 1994 р. у Львові було засновано літературний конкурс імені Антонича «Привітання життя». Вшанування перейшло навіть у суміжні мистецтва: наприклад, навесні 2007 року творче мистецьке об’єднання «Кактус» відкрило виставку живопису, присвячену творчості поета.

Підготовлено Головним управлінням інформаційної та внутрішньої політики облдержадміністрації за матеріалами Інтернет-джерел.