Думаю, всі погодяться, що слово «молодь» у багатьох людей асоціюється зі словом «майбутнє». Щоб остаточно переконатися у цьому, достатньо лише підслухати (ненароком) розмову дорослих, зокрема, – пенсіонерів. Як часто доводиться чути: «Ну, і молодь пішла! Яке з такою молоддю майбутнє чекає на нас?!» Цікаво: от коли люди кажуть подібне вголос, то вони насправді думають, що нині переважає такий собі «новітній» тип молодих людей, які не мають та до того ж ще й не хочуть мати жодних моральних якостей? А чи ніколи не замислювалися ці люди, що є один простий, але невимовно важливий закон природи: будь-яка подія чи явище обов’язково мають причину та наслідок (наслідки).
Ми такі, бо на те є певні причини. Молодь – невід’ємна ланка суспільства, а тому все, що впливає на дорослих, ні в якому разі не може обминути нас, ще юних та недосвідчених. Ми, молодь, схоплюємо все на лету, поглинаємо у себе інформацію, спостерігаємо та робимо певні, іноді абсолютно хибні, висновки. Так ми дорослішаємо, набираємося досвіду, вчимося на помилках, на жаль, частіше на своїх власних. І що б не відбувалося у суспільстві, молодь ніколи не залишається осторонь.
Візьмемо хоча б політичну ситуацію в Україні. Дорослі, а з ними й молодь та навіть діти, втягнені у політичні баталії нашої держави, адже це у всіх на устах, на телеекранах, по радіо, в Інтернеті. Цього не уникнути: нині політика пронизує чи не кожну сферу діяльності людини. То хіба ж це не впливає на молодь?! Звичайно, що впливає і, на мою думку, здебільшого – негативно.
Позитивним може бути лише те, що в таких умовах молоді люди вчаться висловлювати власну думку, формувати свою особистість, не зважаючи на зовнішні обставини. Але й це досить сумнівно, тому що ми, молодь, маємо схильність робити поспішні висновки, не розібравшись, як слід, у ситуації. А щодо політики, то ситуація у нашій державі – це «темний ліс», у якому навіть досвідчений «лісник»-науковець-політолог не може до ладу розібратися. А молодь? Молоді люди часто йдуть за масою, а тому легко піддаються впливу. Ось приклад із власного життя: року ще 2004, під час, так званої, Помаранчевої революції, увесь наш 6-Б клас узяв за моду прикріплювати до рюкзаків помаранчеві стрічечки, бантики, шнурочки… Тоді це було класно, ми пишалися собою, нам подобалося відчувати себе частинкою дорослого світу. Хоча, як тепер розумію, більше ми були схожі на маленьких папуг - без власної думки, зате «такі, як усі». Тоді нам було лише по дванадцять років…
Хочеться вірити, що молодь – це ж не діти, що молоді люди матимуть можливість спершу розібратися, а вже потім - робити висновки. Бачу, що без політики сьогодні ніяк, але сподіваюся, що навіть у таких складних умовах сучасна молодь – надія, опора, майбутнє нашої нації - зможе віднайти себе серед тисячі папуг, знайде сили і бажання бути вільною, самобутньою та незалежною.
Юля Сабадишина,
м. Сміла.
|
