Доброго дня, шановна редакціє!
Мене звати Наталія. Мені 16 років. Хочу висловити величезну вдячність за таку прекрасну газету, завдяки якій творчі молоді люди мають можливість показати свої здібності. На превеликий жаль, таких видань в Україні мало.
Через рік потрібно буде вирішувати, куди йти навчатися далі. Та я свій вибір зробила уже давно. Журналіст – моя омріяна професія. Мені здається, що це - дійсно справа життя… Я пишу вірші, статті під враженнями почутого, побаченого, подій, явищ.
* * *
Сучасний кінематограф невпинно розвивається. За останні роки випущено чимало фільмів. Дуже цікавих та захоплюючих і цілком безглуздих фільмів, які подобаються майже всім, та на любителя. З-поміж них існують такі, що змушують битися серце. Їх мало. Натомість усе більшої популярності набуває кіно, яке навіть важко так назвати. Це легкі безсюжетні серіальчики – сіткоми, на кшталт «Моя прекрасна няня», «Татусеві дочки» та багато інших. Але, як кажуть, кожен товар знайде свого покупця. До речі, популярність першого сіткому 90-х років затьмарила популярність «Нірвани», Інтернету та стилю гранж.
Кіно називають восьмим дивом світу. Це, напевно, сказано про справжнє кіно. Раніше мені дуже подобалися мелодрами, назви яких навіть важко згадати. Я по-справжньому переживала за героїв. Думала, що це фільми про реальне життя. Та потім зрозуміла, як усе награно і сюжет навіть близько не відповідає реальності.
Моє уявлення про те, яким повинно бути справжнє кіно, сформувалося після перегляду фільму «Реквієм про мрії».
Як відомо, реквієм – це в католицизмі прощальна пісня для померлого. Тут же відбувається прощання із мрією під впливом страшної хвороби суспільства – наркоманії. Раніше про таке не прийнято було знімати фільми, закривалися очі на очевидні вади. Та коли люди роблять вигляд, що проблеми не існує, чи усуває це її?
Молодий хлопець Гаррі, роль якого виконує Джаред Лето, раніше був люблячим сином і відповідальним юнаком, але він разом зі своїм другом та коханою дівчиною починає покурювати марихуану. Він змінюється на очах, і точно не в позитивну сторону. Краде речі з дому матері вона ж не вживає ніяких заходів, ніби-то не знає про серйозне захворювання сина. Дійсно, навіщо перейматися чиїмись проблемами, - краще жити у солодкому невіданні… Особисто мене така позиція обурює! Як же можна не помічати повільного руйнування власного сина? Бачимо, можна! Бо сама жінка також заклопотана проблемою: їй терміново треба скинути «зайву» вагу, що перетворюється на манію. Відмовившись від дієти, що, на її думку, занадто важливо, вона приймає кольорові таблетки. Швидко худне, цей процес неможливо зупинити. Звичайно-звичайно, вона не здогадувалася, що приймає амфітамін. Не хотіла здогадуватися! Наркозалежність, психічний розлад, психіатрична лікарня, смерть…
А що Гаррі? Купляє героїн на продаж, хоче займатися наркобізнесом, заробити купу грошей, купити матері телевізор, відкрити дизайнерський магазин для коханої. Та, спробувавши героїн один раз, наступає залежність, і по всім мріям залишається тільки співати реквієм. Протягом фільму ми спостерігаємо руйнування не тільки душі Гаррі, а й плоті. Страшно дивитися на смертельно небезпечну гангрену, на ломку, коли немає наступної дози. Більше того, хлопця відмовляються обслуговувати у лікарні, дізнавшись, що він – наркоман. А допомога така необхідна… Згодом вона була надана. Щодо дівчини – її життя пішло шкереберть.
Але це життя. Реальне, не вигадане чиєюсь бурхливою фантазією. Фільм дуже важкий для сприйняття. Глибоко психологічний, може, навіть дещо депресивний. Тому б я не рекомендувала його для перегляду дітям, молодшим 14-ти років.
Незважаючи на всю складність, фільм мені дуже сподобався. Кожен, хто його бачив, напевно не захоче спробувати «кайф». «Реквієм по мрії» вчить нас більше уваги приділяти одне одному, не бути сторонніми спостерігачами, не мовчати, не закривати очі на проблеми інших, адже в такій ситуації може опинитися кожен.
Раджу подивитися фільм усім - серце точно не залишиться байдужим…
Наталія ГОЛОВКО, Кіровоградська обл.
|
