Хочу розповісти про кохання двох людей, про яке нещодавно дізналася.
Була рання осінь, я їхала з села від мами додому. На зупинці підійшов до мене похилого віку чоловік. І зав’язалася розмова. Чоловік був родом із цього села, що і я тільки на багато старший за мене, і тому почав згадувати свою юність і розповідати за себе. До війни він жив у цьому селі, дуже покохав гарну дівчину, за якою впадав не один хлопець. Можна сказати, що і він їй був не байдужий, але вона цього дуже боялася. Бо він був з багатої сім`ї, як тоді казали «куркулів», вона - з бідної, її батько був комуністом, організовував колгоспи, і хоч він поганого нікому ніколи не робив, але ж все одно його батьки сторонилися її сім`ї. Дівчина, її звали Ганною, розуміла, що не буде їй щастя і тому переконувала хлопця, його звали Тихоном, що не бути їм разом. Він її дуже кохав і вірив, що їх доля зведе. Це було чисте кохання, як він підкреслив. Але тут війна, і розійшлися їхні дороги. Вона - в Німеччину, він - на фронт. Ганна повернулася додому в своє село, вчилася у Прилуках на бухгалтера, де і зустріла свою долю.
Тихон після війни оселився в Таллінні.
Пройшло багато років, вони прожили зі своїми ми сім`ями, і ніколи більше не бачились, бо приїздили в село в різний час. Спочатку померли їх батьки, потім вже вони постаріли. Коли я його бачила, він приїздив у село останній раз, я побачила в його очах сум і біль, він довго говорив, все поглядаючи в сторону кладовища, де поховані його рідні. Також наголошував на тому, наскільки тодішні погляди впливали на стосунки людей. Він з болем якось сказав, що все могло б бути по-іншому, наперекір усьому. Ми попрощались, коли доїхали до Пирятина. Він просив передати привіт як побачу її. Десь через рік після тієї зустрічі я почула від його рідні, що цей чоловік раптово помер. А ще згодом я зустріла цю ж його колишню дівчину Ганну, яка гостювала у своєї дочки в Пирятині. Їй був уже 70-й рік, дуже хворіла. Я їй розповіла цю історію і передала привіт. Мені здалося, що вона ожила на кілька хвилин, очі загорілися спогадами про юність, про почуття і про те, що не збулося наперекір долі.
Н. Зимова.
|
