У заростях шовкової смарагдової трави, на ніжних листочках якої спозаранку бринять кришталеві роси та прокидаються від ласкавого дотику сонячного променя комахи, народилися із паростка та виростали Ромашка і Будяк. Кожного ранку, повільно піднімаючи повіки, просиналася білесенька Ромашка – з усмішкою стрічала світанок, будила веселою мелодією сусідок-травинок, привітно кивала голівкою перехожим та напоювала солодким нектаром бджілок-трудівниць. Чарівним ароматом сповнювала вона повітря, а щирим поглядом освітлювала луги навколо. Будяк же, навіть не встигнувши відкрити очі, починав бурчати, немов старий дідуган, незадоволено поглядав на весь світ та постійно скаржився на життя. Замість того, щоб вітатися, він шпигав прохожих гострими колючками, зловтішно хіхікаючи вслід. Під чарівністю бузкового цвіту дядько-Будяк приховував злобу та заздрість, жорстокість й бездушність. Поглядаючи на свого горе-сусіда Ромашка тільки із жалістю зітхала, бо десь в куточку своєї безмежної душі була впевнена в доброті та великодушності дядечка. Саме тому, малесенька квітка одного дня вирішила розпитати в Будяка, що стало причиною його злості. - Доброго раночку, дядечку! Як Ви себе почуваєте? Чи кольоровими були Ваші сни? Літні ночі стають все холоднішими, на плечі лягає молочний туман і на мить здається, що наближається снігова лавина…. А Ви бачили коли-небудь сніг? Говорять, що він схожий на зірочки, а ще дуже тендітний і крихкий. – сумбурно, але ласкаво розпочала розмову Ромашка. - Чого тобі, дитино? Не маю ніякого бажання відповідати на твої безглузді запитання! – кинув у відповідь Будяк, мов ляпаса зацідив. Трохи засоромившись, Ромашка все ще не втрачала надії на щиру змістовну бесіду, попри образливий тон сусіда, вона намагалася загладити конфлікт: - Чому Ви так реагуєте? Я ж до Вас з усією душею й теплом! Невже Вам ніколи не хотілося, щоб Вас хто-небудь обійняв, пригорнув до грудей, зрештою просто, без будь-якого приводу та причини усміхнувся? Чесно кажучи, ніколи не розуміла, Ви мене звісно вибачте, таких набундючених панів! – ніжно, проте з нотками настирливості продовжувала Ромашка. - Та ти поглянь, яка настирна! Не чіпай мене! Чого ти в душу лізеш? – знервовано та захекано кричав Будяк. Чарівна Ромашка зашарілася: чи то від сорому, чи то від надмірної уваги, а, може, тому що зачепила дядька за живе! Будяк ще декілька хвилин нервово похитував головою, бурчав щось собі під ніс, хитався з боку в бік і наостанок викрикнув : «Доля у мене така нещасна, от і все!». Ромашка подивилася йому у вічі й помітила невеличку краплину схожу на росу, то була сльоза, вона знала це напевно. Їй стало жаль дядечка Будяка, нахиливши голову до його вух, Ромашка прошепотіла: «Не хвилюйтесь так, мені Ви можете довірити навіть найпотаємніші свої секрети…», і щиро усміхнулась. Будяк трохи потеплішав, опустив свої нагострені колючки, нахилив трохи посивіле чоло і почав розповідати історію всього свого життя: - «Розумієш, дитино, у світі все повинно бути врівноважено й гармонійно, адже все наше життя – то терези, на шальки яких всевишні сили поклали Добро і Зло. В кожної живої істоти своє призначення: хтось робить навколишній світ прекраснішим і дарує радість, от як ти, наприклад, а комусь відводиться роль злого Цербера, який своїми діями руйнує добрі справи, та торує дорогу злу, зітхнувши додав – як я. Споконвіку в нескінченному вирі подій, емоцій та вчинків перемагало Добро, однак Зло, хоч і залишалося в хвості цієї естафети, неодмінно додавало в бочку меду свою ложку дьогтю, адже сотні добрих усмішок може затьмарити тільки один заздрісний погляд. Говорячи про себе особисто, мушу сказати, що не хотів я ставати на чорну стежину, але в мене вже ніхто не запитував…. ». На очах у Ромашки виступили сльози, її душевна щирість та сентиментальність взяла гору. - «Мені Вас жаль дядечку, проте я думаю, що вихід із цієї ситуації все-таки існує» - запевнила маленька служниця Добра. - Який вихід? Ми всі приречені на вічне рабство, тільки в різних володарів…. - Ні-ні, що Ви говорите!? Таку нісенітницю Вам може підказати лише зневіра і безвихідь. Якщо Ви не проти, я можу допомогти. - Справді? Я буду вдячний тобі, моя чарівна сусідочко! – і враз вираз обличчя Будяка посвітлішав та подобрішав! - Все дуже просто: ставтеся до всього з любов’ю і чуйністю, і заподіяне добро повернеться в стократ. - Дякую, Ромашечко! Я не впевнений, що в мене щось вийде, але свою старанність обіцяю. Наступного ранку Будяк прокинувся разом з Ромашкою, загадково посміхався та щиро бажав усім «Добро здоров’ячка!», в його очах запала іскра надії та вдячності своїй маленькій наставниці. Він нахилився до Ромашки, та поцілував її в щічку. Ромашка у відповідь посміхнулася, а під небесами замайоріла веселка – провісниця перемоги Добра. Наталія Гончарова Фото Світлани Довгенко
