Проблема існує, а вирішувати її ніхто не збирається. Це стало звичайним явищем у нашій країні. Ну, що ж? Не будемо такими критичними. Для початку вся історія. Серце Києва – Майдан Незалежності. Це місце, де неважко розчинитися у натовпі, стати частинкою чогось грандіозного, масового. У звичайний будень тут можна ще й почути неймовірний гул від автомобілів, що проносяться поряд. Якщо звернути трішки у бік від прохолодних фонтанів, то обов’язково помітиш ряд людей, що заробляють на життя, продаючи різноманітні атрибути національної символіки. Це вже не та торгівля, що була розгорнута ще рік назад на цьому ж місці. Столики з українськими дрібничками на Майдані як ніщо інше приваблювали іноземних гостей столиці, що прагнули здобути щось на пам’ять про нашу країну. Чи це комусь заважало? Все ж таки, дивлячись на сьогоднішню ситуацію, можемо із впевненістю сказати, що спокійне життя на Майдані Незалежності припинилось. А точніше, непереливки зараз - торгівцям українською символікою. Ні книжечки продати, ні магнітика з козаком. Деякі сміливці, звичайно, ще виходять на свої робочі місця, але міліція не спить і не лінується час від часу людей розганяти. «Чи я комусь тут заважаю? - розповідає один із продавців. – Усе вимагають від нас якісь дозволи, типу нового зразка. Видані раніше їх не влаштовують, говорять, щоб забиралися геть. Хоча міліціонери добре знають, що повернемося, бо на життя чимось же потрібно заробляти». Після емоційного коментаря ситуація стає цікавішою. Таких невдоволених на тротуарі розмістилося немало. І кожен розуміє, що за їхню діяльність взялася верхівка влади, тому на асфальті розмістили плакати із закликами про опір звернений до народу. Інший продавець інформує: «Якби ж вся справа була у дозволах. Чомусь інших бажаючих підживитись грішми на Майдані Незалежності не чіпають. Муляють їм очі розповсюджувачі сувенірів. Лоток з поповненням рахунку – то нічого, а як пісню українську людям продати, так зась». Постає питання: кому ще така ситуація вигідна? Якщо пройтися далі по Хрещатику, то майже відразу натрапимо на невеличкий магазинчик сувенірів з однойменною назвою. Затишне місце, досить привабливе. Завітаємо і до нього. Продавці відразу відхрещуються від будь-яких закидів щодо конкуренції з боку вуличних сувенірників. Наголошують на проблемах рівня вже місцевої влади. Це найвірогідніший варіант, але реальний виклик працівникам КМДА кинути ніхто не може. Та й чи розумно це було б робити? Є ще один цікавий факт. До нас наближається Євро-2012. А що ж потрібно туристам у ще не відомій їм країні? Звичайно, рівень представлення національної символіки повинен бути якнайвищим. Влада вкладає в це величезні кошти. А от сьогодні вона з корисними суб’єктами хоче розправитись. «Очі мої не бачили б тебе» - саме ці слова можуть охарактеризувати дії чиновників. Можливо, вище сказані слова були грубими. Але свобода слова нібито ще існує у нашій країні. А це означає, що бити на сполох теж не заборонено. Чи вистоять до кінця розповсюджувачі українського на Майдані, - невідомо. Але те, що проблема існує, заперечити важко. У серці міста витає дух неминучих змін. І тепер, мабуть, лиш діти зараз безтурботно, без жодної зайвої думки граються біля фонтанів і не відчувають страху перед невідомим «завтра». Вікторія Топала
