Понеділок, 23.10.2017, 17:56

Світ молоді

Інтернет-видання для школярів, студентів та молоді, яка хоче знати все!

Меню сайту
Календар
«  Лютий 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
272829
Реклама
Наше опитування
Що вас найбільше радує з приходом весни?
Всего ответов: 671
Міні-чат
300
Реклама
Коментарі
01.04.2016

ДІВЧИНА-ЗАГАДКА

приветик

12.09.2015

ДІВЧИНА-ЗАГАДКА

прівет

04.05.2015

УКРАЇНСЬКИЙ СОННИК

менi приснилось лелека i чорна лебiдь що це буде

21.04.2015

ПИРЯТИНСЬКИЙ ПЕЙСМЕЙКЕР НА 4 ГОДИНИ

Дуже приємно читати про земляків такі гарні новини. Так тримати, Ярославе!

01.04.2015

ДОБРОВОЛЕЦЬ З ПИРЯТИНА: У ВІЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ МЕНІ СПОКІЙНІШЕ, АНІЖ У ТЕПЛІЙ ХАТІ

Ми дякуємо таким чоловікам як Сергій Ящук. Нехай Бог береже їх, а ми будемо молитися за те, щоб вони повернулися до своїх домівок живими і неушкоджени...

Реклама
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Лютий » 6 » Столик у кафе
13:59
Столик у кафе
На перший погляд, той столик у кафе був втіленням банальності. Його стільниця була дешевою імітацією чорного мармуру, який мимоволі навіював думки про вічне. Коли відвідувачів не було, холодна поверхня віддзеркалювала немічно-жовтаве око світильника у дешевій імітації стишено-інтимної атмосфери. Він стояв у такому місці, що особливою популярністю не користувався, і споглядання світильника, який стабільно зображав місяць вповні, було його єдиним заняттям. Він досконало вписувався в атмосферу кафе, зливаючись з оточенням настільки, що цей столик помічали, коли ненароком спотикалися об його по-тюленячому вигнуті ніжки. Він не був амбітним і вмів чекати. Та й чи був у нього вибір?
Ранок минав для нього у поступовій зміні кольорів всепоглинаючої темряви до відблисків сонця на прозорій поверхні фужерів, які безпомічно висіли догори ногами у барі. До полудня летаргічну тишу порушував лише приглушений пластиковими вікнами шум вулиці. Потім приходила господиня, офіціантки та кухарки, і очікування перших клієнтів проходило у неспішних розмовах на глобально непохитні теми: телевізор, ціни, гроші, діти, схуднення, всі чоловіки…
З настанням вечора все повторювалося з усталеною непохитністю і передбачуваністю: гарячі дінця безликих тарілок зі стандартними стравами, блюдця, на яких стояли втомлені чашки кави чи чаю, пляшки з холодильника, крихти, зім’яті серветки. Столик радо виринав із глибини медитування, викликаючи німу заздрість товаришів по цеху, тому що його займали чи не останнім. Та коли, нарешті, настала його черга, він мляво виконував свої функції, не вникаючи в суть того, що відбувається навколо. До нього доринали уривки розмов, не залишаючи слід у його свідомості, все було стандартним, розміряним і передбачуваним.
Та пара порушила усталений хід речей, і столик навіть не зрозумів, що ж примусило його включитися в суть того, що відбувалося. Все було, як завжди: відсунуті стільці, офіціантка, замовлення - дві чашки кави, розмова… Та саме розмова була тією голкою, яка холодною болючою точкою вжалила застиглі глибини свідомості столика. Він почав прислухатися. Столик не розумів слів, та це, врешті, для нього було не важливим. Розмова нагадувала гру в пінг-понг: репліки стрибали від юнака до дівчини холодним невагомим м’ячиком, та столику здавалося, аби вони впали на його псевдомармурову поверхню, то розбилися б на сотню гострих льодяних скалок. Столик раптом відчув, як боляче було тим двом, стосунки яких розламувалися зіткненням особистостей, де під безладними осколками амбіцій, непорозумінь, враженого самолюбства щезало все те яскраве, палке, пристрасне, що колись штовхнуло їх одне до одного. В якийсь абсолютно не типовий для себе момент столик усвідомив, що віддав би все, аби ця пара не розлучилася. Розмова досягла тієї точки, за якою больовий поріг був перейдений для обох, і першою не витримала дівчина. Вона встала, відштовхнула стілець і, вхопивши з його спинки сумочку, повернулася до виходу. Столик зрозумів, що лише втручання дива допоможе вижити коханню у зіткненні вражених самолюбств. Якби у нього було серце, воно б стиснулося від драматичного моменту. Що він міг вдіяти, як він міг завадити їй піти, цей не дуже популярний столик у заурядному кафе? Та раптом дівчина спіткнулася об по-тюленячому вигнуту недоладну ніжку, і рука хлопця автоматично підтримала її руку. Цей дотик примусив їх поглянути в очі одне одному, і столик із полегшенням зітхнув. Він побачив, що той погляд, який тривав якісь долі секунди, щось дійсно змінив. Хлопець відпустив руку дівчини, та вона не пішла, а хвильку повагавшись, знову повісила сумочку на спинку стільця і сіла. Вони мовчали, та навіть столику було зрозуміло, що слова тут були зайвими.
З кафе вони вийшли разом, і якби столик знав слово «щастя», то саме так він описав би свої почуття.
Через деякий час вони одружилися. Люди дуже часто не здогадуються, яку роль у їхньому житті можуть відіграти недоладні, по-тюленячому вигнуті ніжки не дуже популярних столів у пересічному кафе.
Анжела Мелешко

Фото С. Довгенко
Переглядів: 402 | Додав: sasha | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]