Чи приємно нам чути нецензурну лексику від своїх друзів? Можливо, якщо ти сам її вживаєш, то не звертаєш на це уваги. Але у випадку частого використання нецензурних слів така лексика стає повсякденною. Тоді людина вже не визначає для себе ситуацій, коли варто було б говорити скромніше. Чуючи ненормативну лексику, ми відразу починаємо говорити про некультурність і погане виховання. Та, мабуть, не тільки в цьому прихована причина вживання нецензурних слів молоддю. Варто визначити, до чого так прагне ще недосвідчена людина, яка переживає період цвітіння, розваг і помилок. Невід’ємною частиною життя для молодого індивіда є коло друзів, з якими він спілкується найчастіше. Думка близької тобі особи є ціннішою у порівнянні із зауваженням вже зрілої і малознайомої людини. По-іншому просто бути не може. Якщо у вашому колі є нормою спілкування за допомогою нецензурної лексики, то ні в якому разі жоден член даної компанії відставати не буде. Звичаї наслідуються всіма без винятку. Щось схоже на «стадний інстинкт». Але проблема знаходиться трішки глибше. Як запевняють психологи, кожна молода особа прагне здобути певний статус у соціумі. Перший етап – сім’я. Тут усе відбувається швидше: ти - дитина (і залишишся для батьків таким до останнього), твоя роль незмінна. Далі етап другий – коло друзів. З часом воно змінюється. Відповідно і ваш статус у ньому займає різний щабель з року в рік. Та кожній людині все ж таки хочеться мати повагу і бути для когось авторитетом. Психологічна потреба у визначенні свого місця у цьому світі. Отже, повернемося до буденного. Твій друг вживає нецензурні слова, ти також це робиш. Не хочеш втрачати статус. Багато хто взагалі боїться здобути славу «дивного». Ніби два протилежні вектори керують молоддю – вона прагне оригінальності, неповторюваності і водночас «білій вороні» місця серед «нормальних» не знайдеться. Парадокси керують світом і це - факт. Нецензурна лексика - лиш маленька піщинка у широких просторах людської свідомості. Але варто зараз чітко визначити, яке місце хочемо зайняти у суспільстві, щоб замок наш з піску не зруйнувала невеличка зміна у загальному настрої маси. Вікторія Топала
