Кожна людина стикається з конфліктами. Прагне чогось досягти, а мета виявляється важкодоступною – це конфліктна проблема, а якщо вдалося її вирішити, – радість.
Конфліктом протилежного типу є деградація особи, деліквентна поведінка. Потрапити в таку ситуацію просто, а як вийти з неї? Щоб виробити правильну лінію поведінки в різних конфліктних ситуаціях, важливо знати, що таке конфлікт і як люди приходять до злагоди з собою, людьми та соціумом. Пізнання суті й причин конфліктів підвищує культуру спілкування, робить життя спокійнішим, а саму людину - стійкішою у психологічному та правовому відношеннях.
Факти свідчать, що конфлікти відіграють у житті народів, окремих людей і країн навіть більшу роль, ніж цього хотілося б самим людям: скажімо, всі прагнуть миру, проте кожен йде до нього «по-своєму», отож виникає проблема. Пригадується стародавня латинська поговірка: «Хочеш миру, готуйся до війни). Більшість людей вірить у Бога, він один, але кожен іде з думкою до нього своїм шляхом, це його право. Найважливіша конфліктуюча проблема нашого часу – низький рівень духовності людського суспільства, що породжує складні проблемні ситуації як у пересічної особистості, так і в політика високого рангу.
Вперше конфлікт, як соціальне явище сформований і визначений у роботі Адама Сміта « Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р). У ній були висловлені думки, що в основі конфлікту лежить поділ суспільства на класи та економічну боротьбу, які розглядаються як важлива рушійна сила розвитку суспільства і тим самим виконують корисні функції. Цю ж думку у 1821 році зауважив Гегель в праці «нариси філософії права».
Подальше теоретичне обґрунтування проблем конфлікту досліджувалося у працях відомих соціологів Герберта Спенсера, Макса Вебера, Ральфа Дарендорфа. У середині 60-х років було пояснено нову теорію соціального конфлікту, яка отримала назву «конфліктний модель суспільства». Суть цієї концепції була такою: будь-яке суспільство в кожний момент свого буття змінюється, соціальні зміни охоплюють усі сфери його життєдіяльності; кожне суспільство в кожний момент має соціальний конфлікт, кожне суспільство спирається на примушування деяких його членів іншими.
Автор нової моделі хоче підкреслити нерівність соціальних позицій, які займає особа по відношенню до розподілу влади, а звідси витікає різниця й інтересів, цілей, що й викликає непорозуміння, антагонізм, а як наслідок цього структурні зміни самого суспільства. Але структурні зміни суспільства як наслідок конфлікту - це не є революція. Суспільства різняться одне від одного не наявністю конфлікту, а лише різним відношенням до нього влади. Тому у демократичному суспільстві конфлікти також мають місце, але раціональні методи регулювання роблять їх вибуховими.
Американський соціолог Кеннет Боулдінг в роботі «Конфлікт і захист. Загальна теорія» довів суть концепції «загальної теорії конфлікту». На його думку, конфлікт невід’ємний від суспільного життя. В самій суті особи лежить поривання до постійної ворожнечі й боротьби з собою подібними. Однак конфлікти можливо і потрібно долати чи хоча б суттєво обмежувати. Якраз у цьому «загальна теорія конфлікту» повинна відігравати важливу роль. Вона дозволяє контролювати конфлікти, управляти ними, передбачати їх наслідки.
Російські вчені Б.Бородкіна і Н. Коряк розкрили анатомію конфлікту. Вони вважали, що для того, щоб відбувся конфлікт, потрібні дії з боку опонентів, які направлені на досягнення мети, такі дії вони називають інцидентами. Таким чином, конфлікт – це конфліктна ситуація, інцидент. Конфліктна ситуація може існувати задовго до того, як відбувалося пряме зіткнення опонентів.
Заслуговує уваги організаційний конфлікт та його причини. Головним елементом будь-якої організації виступають люди, які відрізняються за професійною підготовкою, життєвим досвідом, індивідуальною підготовленістю і рисами характеру та темпераменту. Ці розбіжності неминуче накладають свій відбиток на оцінки і думки щодо питань, які мають значення для групи або колективу, породжують нерідко протидію, яка призводить до емоційного збудження і одержує видимість конфлікту. В деяких ситуаціях зіткнення оцінок і думок заходять так далеко, що інтереси справи відсуваються на другий план, а боротьба стає самоціллю, паралізуючи діяльність усього колективу.
Здоровий психологічний клімат - це якісний бік стосунків, що виявляються у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності та всебічному розвитку особистості в групі. Такий клімат може бути сприятливим, несприятливим, нейтральним, позитивно чи негативно впливати на самоповагу людини.
Найважливішими ознаками сприятливого соціально-психологічного клімату колективу є суб’єктивні ознаки: довіра та взаємоповага членів групи один до одного, доброзичливість і ділові претензії, вільне висловлювання думок щодо справ колективу чи поведінки окремих осіб, відсутність тиску з боку керівництва на підлеглих і визнання за ними права приймати рішення, значущі для справ колективу, достатня поінформованість членів колективу про завдання та стан справ у колективі, високий ступінь емоційного включення та взаємодопомоги у ситуаціях, якщо є у цьому потреба, усвідомлення і взяття відповідальності на себе за стан справ у групі кожним із її членів. Об’єктивні ознаки: високі показники результатів діяльності, низька плинність кадрів, високий рівень трудової діяльності, відсутність напруженості й конфліктності в колективі.
І хоч кожен колектив має своє, неповторне обличчя. Стиль, інтереси, наведені ознаки майже універсальні для будь-якого колективу.
Отже, від конфліктів, непорозумінь нам не подітися, але найперше потрібно пам’ятати, що кожна людина - неповторна особистість яка має власні думки, погляди, переконання, прагнення. І щоб якось послабити конфліктну ситуацію, потрібно прислухатися до думки опонента і знаходити порозуміння.
Н. Крицька
Фото М. Максименка
|
